Архів 16 травня 2020

Малярство, яке об’єднало Україну та Європу: Яків Гніздовський

98067627_253363632689594_6601128313182224384_n

Яків Гніздовський (1915 – 1985) – видатний мистець української діаспори, графік, живописець, скульптор. Уродженець с. Пилипче Борщівського району Тернопільської області.

Своєю творчістю він здобув визнання і світову славу. Його гравюри експонуються в багатьох музеях світу, а від 1990 року – в Україні, в колекціях Національних музеїв Києва та Львова, Тернопільського обласного краєзнавчого та Тернопільського обласного художнього музеїв, Борщівського обласного краєзнавчого музею та музею Якова Гніздовського Пилипченської загальноосвітньої школи.

Навчався в Чорткові, Львові, в мистецьких академіях Варшави та Загреба. Здобув вищу мистецьку освіту, зацікавився гравюрою і опанував техніку гравіювання на дереві.

Відтоді дереворіз став улюбленою технікою майстра, у якій він віртуозно творив свої найкращі гравюри. Дереворіз зробив ім’я Якова Гніздовського відомим у мистецьких колах і приніс йому заслужені визнання та славу.

Проживав у Німеччині, Франції. У 1949 р. емігрував у США, працював у видавництві. Отримав перші нагороди за  дереворізи, які окрилювали  і надихали його  стати професіоналом. Потім був Париж. Тут він влаштовує дві персональні виставки, які викликали зацікавлення публіки. Повернувшись знову до Америки, пройшовши період творчих мук, він знайшов свій мистецький шлях, який приніс йому славу міжнародного майстра дереворізу.

-         Дереворіз – це моя основна, найпримітивніша і найулюбленіша техніка. Опір, який ставить дерево, дає те, чого я найбільше шукаю. У кожній стадії дереворізу можна робити уліпшення. І саме це мені найбільше відповідає, – говорив автор на відкритті власної виставки в Українському домі в Ніагара (Канада).

Член Асоціації американських художників-графіків, Української академії наук і мистецтва, Українського літературно-мистецького клубу, Українських художників асоціації США. Помер у Нью-Йорку (США). За заповітом, у 2005 р. прах перезахоронено на Личаківському цвинтарі Львова.

Український глядач мав змогу вперше побачити графічні твори Якова Гніздовського на виставці 1990 року. Після експонування виставки в Тернополі, дружина художника Стефанія Гніздовська-Кузан передала до Тернопільського краєзнавчого музею його оригінальні дереворити, частина з яких знаходиться в експозиції відділу нової та новітньої історії.

Надія Боженко, старший науковий співробітник відділу нової та новітньої історії

Малярство, яке об’єднало Україну та Європу: Михайло Паращук

97791258_551084112512030_6937248888944328704_n

Талановита молодь Галичини, яка прагнула здобути професійну освіту, змушена була шукати можливості поза межами краю, оскільки вищого художнього докладу в нас не було. Краківська Академія Мистецтв відіграла певну роль у розвитку західноукраїнського мистецтва: тут здобув професійну освіту наш краянин, уродженець с. Варваринці Теребовлянського району Михайло Паращук (1878-1963).

У ранньому віці Михайло виявив неабиякий хист до сценариста (різьба по дереву). Першими вчителями сільського хлопчика були польський різьбяр Кіндельський та фігураліст Вуйцик – вихованець Віденської Академії Мистецтв. Саме він, запримітивши неабияку обдарованість учня, забрав його з собою у м. Новий Санч на Лемківщині, де споруджував Будинок ратуші. Паращуку було тоді 13 років. Професор Вуйчик рекомендував Паращука Краківській Школі Красних Мистецтв, яку той закінчив екстерном.

Водночас Паращук працює в ательє відомого скульптора Угнація Шопіньського, під керівництвом якого розквітнув талант молодого практиканта, свідченням чого була його дуже вдала реставрація славетної капели Сігізмунда у Вавяльському замку в Кракові. Чотирирічне перебування Паращука (1893-1896) у Кракові мало вирішальне значення для всієї його подальшої мистецької долі. Тут він набув досвіду в реставрації старовинної скульптури, удосконалював знання з пластики, опанував техніку металевого лиття, ліплення, різьблення по каменю. Відвідував скульптурні студії професора Барабаша в Краківській Академії Мистецтв, згодом продовжив освіту у Віденській Академії Художеств.

Через матеріальні трудності Михайло Паращук 1889 року змушений був повернутись до Львова і продовжив мистецьку освіту у Львівській політехніці на відділі композиції.

Талант Михайла Паращука помітив професор вузу Анжек Понель, який взяв його у співавтори пам’ятника Адаму Міцкевичу до його 100-літнього ювілею. Пам’ятник майже був готовий, однак до завершення не вистачало деяких деталей, зокрема, з ким розмовляє Міцкевич. Цю проблему розв’язав Паращук: з Ангелом, у вигляді юнака, що подає співцеві ліру. Отак із кількарічної спільної праці народився монумент – один з найвеличніших у світі. За участю сина поета, Владислава Міцкевича, він був урочисто відкритий 30 жовтня 1904 року і досі прикрашає старовинний Львів.

М. Паращука, вже тепер відомого у Польщі, запрошували на посаду керівника скульптори Великого Варшавського Салону. Тут, у столиці Польщі, упродовж 1902-1904 рр., Паращук починає самостійну творчу діяльність у галузі портрета і скульптури. У цей період створює перший бюст Тараса Шевченка. У 1904 р. у Салоні Красних Мистецтв влаштовує свою першу художню виставку.

Згодом доля приводить його до Львова, де він створює цілу серію скульптурних портретів українських відомих діячів: В. Стефаника, І. Франка, Ст. Людкевича та інших.

Львівський період (1906-1911рр.) був особливим у творчому житті Михайла Паращука. Тут він художньо оформив Оперний Театр (зовнішні алегоричні зображення), університетську бібліотеку і Мистецько-промисловий музей.

За сприянням Митрополита і мецената української культури Андрея Шептицького Паращук поїхав на стажування в Париж, вступив на завершальний курс приватної Академії Малярства і Скульптур Рудольфа Жюльєна. Працював у майстерні всесвітньо відомого скульптора Огюста Родена. На Міжнародному конкурсі Академії отримує найвищу першу нагороду – Золоту медаль. Його запрошують у свої країни на кафедри скульптори японці, американці, китайці. Але Паращук не погоджується. Він у Мюнхені, головному місті Баварії, відкриває власне ательє, де створює низку скульптурних робіт, які згодом прославили його на всю Німеччину.

Але туга за Батьківщиною бере своє. Паращук повернувся в Київ, де ліпить погрудні портрети Т. Шевченка, І. Франка, М. Лисенка. Роки першої світової війни не зламали мистецького духу Паращука. Він творив, самовіддано і патріотично.

Наприкінці 1921 року доля закинула його у Болгарію, де Михайло Паращук створив понад 30 бюстів, барельєфів, пам’ятників видатним діячам, реставрував і художню оздобив 45 визначних будівель Болгарії, проєкти пам’ятників болгарським воякам та багато інших.

У 1936 р. М. Паращук на замовлення української еміграції в Польщі виготовив гіпсове погруддя Симона Петлюри. У липні 1997 року доктор О. Федорук – голова тодішньої Національної Комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, передав цей, випадково врятований гіпсовий відлив бюста, на зберігання у Тернопільський краєзнавчий музей, де він зараз експонується.

Михайло Паращук підніс болгарське мистецтво до висот світового рівня. Це ім’я, яке назавжди залишилося в історії болгарського мистецтва, а Золотий орден Кирила і Мефодія – це подяка болгарського народу українцеві, як символ визнання і дружби двох народів.

Життя талановитого видатного скульптора завершилось 24 грудня 1963 року, похований на католицькому цвинтарі в Софії (Болгарія).

Уляна Свередюк, завідувачка сектору музею