Серця краєзнавчий поклик…

Ярема, 2019

У музеї експонується виставка фондових матеріалів «Фундатор українського музейництва нашого краю»,  приурочена 135-річчю від народження Якима Яреми – організатора першого Українського музею в Тернополі, літературознавця та германіста. На виставці представлені рідкісні документи (запрошення на різноманітні урочини, вітальні листівки, рідкісні світлини з родинного архіву, книги, публікації, особисті речі).

 

Біографічна довідка:

Ярема Яким Якимович  – український психолог, філософ, мовознавець, літературознавець, педагог та культурно-освітній діяч, засновник першого українського музею в Тернополі, професор Тернопільської української гімназії. Доктор філософії , кандидат філолологічних наук, дійсний член НТШ, професор Українського Високого педагогічного інституту в Празі.

Народився 23 вересня 1884 року в с. Арламівська Воля Мостиського повіту Галичини. Навчався у гімназії в Перемишлі, Львівському університеті, в університеті м. Ґрац (Австрія). Викладав в гімназії Самбора (нині – Львівська область), в українській гімназії  Тернополя, активно займався громадською роботою краю. Під час першої світової війни мобілізований в австрійську армію. В березні 1915 року потрапив у російський полон. Майже два роки перебував у саратовському таборі для військовополонених. Тут вивчив російську й англійську мови. У листопаді 1917 року Ярема повернувся до Києва, вступив до Української Армії. У грудні 1917 став учасником ліквідації більшовицького заколоту в Києві. З 1930 року Я. Ярема вчителює у  гімназії «Рідної школи» Тернополя. Був членом головної управи, старшини «Учительської громади» та повітового союзу осередків «Рідної школи». 1932 року в будинку «Української бесіди» створив краєзнавчий «Подільський музей» – перший український музей в Тернополі (перед тим був тільки польський). 1940 року Я. Ярема викладає в університеті Львова, працює в Інституті літератури АН УРСР. Протягом німецької окупації  викладає німецьку мову у Політехнічному інституті, працює над великим українсько-німецьким словником. 19501962 роки – завідувач кафедри іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту (нині академія ветеринарної медицини). Яким Ярема – автор багатьох відомих публікацій у галузі психології, літературознавства, лінгвістики, а також загальних і спеціальних словників. Помер Яким  Ярема 15 грудня 1964 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

БОРИСОВА ПІСЕННА КВІТКА

hqdefault

У музеї експонується виставка фондових матеріалів «Ромену синій квіт…», присвячена 55-річчю створення пісні-шлягера «Квіти ромену» (слова Бориса Демкова, музика Владислава Толмачова). Зацікавлюють рідкісні документальні світлини, прижиттєві видання поета з дарчими підписами-побажаннями, «однойменна» грамплатівка, живописний портрет народного художника України Богдана Ткачика «Борис Демків. Поет».

Біографічна довідка:

Демків Борис Миколайовичукраїнський поет, публіцист, перекладач, член Спілки письменників України, Спілки журналістів України, лауреат Тернопільської обласної літературної премії імені Степана Будного, літературно-мистецької премії імені Братів Лепких, нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Народився 20 липня 1936 року в місті Тернопіль в сім’ї робітників. Закінчив Тернопільську середню школу №1 (нині – українська гімназія імені Івана Франка), школу робітничої молоді. Навчався на факультеті журналістики у Львівському університеті. Працював диспетчером контори «Тернопільгаз», на цілині у Північному Казахстані, інструктором обкому комсомолу, методистом обласного Будинку народної творчості, кореспондентом тернопільських обласних газет «Ровесник» та «Вільне життя», керівником літоб’єднання «Сонячні кларнети» при молодіжній газеті «Ровесник», очолював відділ мистецтва обласної бібліотеки для юнацтва, завідував літературною частиною Тернопільського музично-драматичного театру, відділами поезії в журналі «Тернопіль» та газеті «Русалка Дністрова». Борис Демків не лише брав активну участь у літературному та мистецькому житті краю, але й активно писав власні твори. Окрім віршів писав в жанрах есе, памфлет, новела, нарис, стаття, перекладав з польської, російської, естонської, білоруської та болгарської мов. Творчий доробок Богдана Демкова налічує кілька сотень творів. Деякі з них опубліковані в поетичних збірках. Помер Борис Миколайович Демків в Тернополі 31 грудня 2001 року. Поховали його на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі. На Алеї зірок є плита з його іменем, а на вулиці Родини Барвінських, 12, де жив поет, відкрили пам’ятну дошку.

 «Квіти ромену» вперше публічно виконали митці Тернопільського музичного училища, запрошені привітати Героя Соціалістичної Праці, знатну ланкову Євгенію Долинюк із черговою відзнакою (1964 рік, с. Вигода Борщівського району).  «Квіти ромену» Борис Демків написав 27-річним. Композитор Владислав Толмачов згадував: «Як зараз пам’ятаю спекотний літній день 1964-го. Будучи тоді ще студентом Тернопільського музичного училища, я від’їжджав на канікули до райцентру Чортків, де жили батьки. Борис Демків, з яким я приятелював і мав на той час уже одну спільну пісню, прийшов проводжати і дав кілька аркушів паперу: «Це вірші. Будеш мати час – почитай, може, щось вийде». Читати я почав щойно рушив автобус, але з усього зацікавив лише текст «Квітів ромену». Та так, що просто там, у дорозі, і була написана музика, яку потім майже не змінював…». 1967 року Всесоюзна фірма «Мелодія» випустила мільйонну «золоту платівку» з «Квітами ромену». Пісня зазвучала в країнах Європи, Америці, Канаді, Австралії… Твір охоче включили у свій репертуар такі відомі зарубіжні співаки, як Джордж Мар’янович, Радміла Караклаїч, Карел Гот, Лілі Іванова, Анна Герман. Упродовж багатьох років у Тернополі перші акорди пісні звучали як позивні обласного радіо. 20 липня 2004 року, пісню увіковічнено в граніті.

 

Долі стражденна дорога…

Гнатюк Іван, липень 2019

На відзначення 90-ліття від народження Івана Гнатюка – українського поета, прозаїка, перекладача, члена Національної спілки письменників України (1967), лауреата обласної літературної премії імені Маркіяна Шашкевича (1995),  Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000), учасника визвольних змагань УПА у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї експонується виставка фондових матеріалів «Поклик власної дороги».

Зацікавлюють відвідувачів прижиттєві видання творів (збагачені дарчими авторськими підписами), публікації періодики, рідкісні документальні світлини.

 Біографічна довідка:

Гнатюк Іван Федорович народився 27 липня 1929 року в с. Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині – Збаразький район Тернопільської області) у бідняцькій селянській сім’ї. Навчався в Кременецькому педагогічному  училищі (від 1947). У 1948 заарештований за звинуваченням у співробітництві з ОУН, засуджений до 25 років таборів. Покарання відбував на Колимі (Російська Федерація). 1956 звільнений за станом здоров’я. Працював у радгоспі Миколаївської області. Згодом переселився до Борислава. Друкуватися почав у 1960-их роках. Від 1965 року опублікував 16 збірок поезій та 4 збірки прози, серед них: книги спогадів «Бездоріжжя» (2002) та публіцистики «Свіжими слідами» (2004). Переклав окремі твори білоруських, польських, серболужицьких поетів. Окремі вірші І. Гнатюка перекладено білоруською, естонською, іспанською та російською мовами.

В останні роки українські художньо-літературні журнали та письменницька газета стали щедро друкувати вірші Івана Гнатюка, писані в колимських концтаборах. 1990 року вони видані окремою книжкою – «Нове літочислення».

За посередництва члена Національної спілки письменників України, поета, громадсько-політичного діяча Георгія Петрука-Попика 2001 року у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулася зустріч Івана Гнатюка з колективом, присвячена 10-річчю незалежності України.

Міжмузейний проект…

Завершується експонування банерного проекту Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» – «Страчені голодом: геноцид українців. 1932 – 1933. Що ви знаєте про це?» (Київ). Упродовж травня – червня виставку оглянули школярі та дорослі Тернопільщини, Львівщини, Хмельниччини, м. Дніпра.

Виставка «Страчені голодом: невідомий геноцид українців» (31 банер) розкриває чотири тематичні частини:

-         перша – «Україна до Голодомору»;

-         друга – «Чинники та причини Голодомору»;

-         третя – «Механізм здійснення Голодомору»;

-         четверта – «Визнання і сприйняття Голодомору у світі».

Високий ужинок літ!..

СавчукВ

У пошанівок 75-ліття Василя Савчука – знаного журналіста, краєзнавця, поета, драматурга, публіциста, редактора, члена Національних спілок письменників, журналістів і краєзнавців України, члена Наукового товариства імені Шевченка, лауреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї експонується виставка фондових матеріалів «Талановита високість слова…»: документальні світлини доповнюють авторські видання попередніх років, збагачені дарчими написами («Тернопільському музею», «На щастя і добро», «Тернопільському обласному краєзнавчому музеєві на творчі успіхи», «Тернопільському краєзнавчому музею на плідну і веселу працю»).

     

Біографічна довідка:

Савчук Василь Дмитрович народився 15 квітня 1944 року в селі Дрищеві  (з березня 1946 р. – Надрічне) Бережанського району Тернопільської області в селянській родині. Закінчив Надрічнянську семирічку, Біщецьку середню школу, Львівське техучилище № 1, Львівський університет імені Івана Франка. Працював (із деякими перервами: навчання у Києві, робота власкором обласної газети «Відродження») у бережанській районній газеті «Нове життя» (з вересня 1990 р. – «Бережанське віче») літпрацівником, завідувачем відділу, відповідальним секретарем, редактором (1991 – 1994 рр.), заступником редактора (до 2005). Пробував перо у публіцистиці, художній літературі, мав публікації віршів у газетах: «Сафоновская правда», «Молодь України», «Робітнича газета», в журналах «Перець», «Жовтень», колективному збірнику «Пісня і праця».

Твори: художньо-документальна повість «Вишивала дівчина долю» (1981), поетична драма «Кривавий тан» (1991), публіцистична брошура «Діалог небайдужих», історичний нарис «Надрічне – село над Золотою Липою», збірка віршів «Отча вишня» (всі – 1993), сатирична поема «Триесірний Ґеньо з Трої» у чотирьох частинах (1996), історико-документальна кіноповість «В ім’я Твоє» (перша книжка – 1998, друга –  2000),  «Від Королівки до Поляни» (2004), «Митрополиче село Дрищів- Надрічне» (2007), видання «Пам’ять села Гиновичі» (2007), «Шумляни Малі – Підлісне: На стежках до волі» (2008), збірник гумору і сатири «Мерва», видання «Тарас Шевченко і Бережанська Земля» та «Тимотей Старух – трибун державотворення» (2008 – 2009).

Чимало віршів Василя Савчука покладено на музику бережанськими композиторами. У 2000 році вийшов пісенник «Мелодії душі: Твори бережанських композиторів на вірші Василя Савчука».

Відгуком на сучасні події – геройський захист України від московських агресорів – стала збірка віршів «Зерна з-під градобою» (2015).

Загалом у доробку Василя Савчука більше десяти книжок публіцистичних та історико-краєзнавчих творів та стільки ж видань літературних жанрів.