Якби не осінь золота…

Власне, 10 жовтня цьогоріч, сонцесяйна днина запросила поціновувачів художнього мистецтва у наш музей на презентацію персональної виставки малярства Ірини Кравець (Івано-Франківськ) – «Пастелі».

Творчих успіхів, подальшого зростання скромній авторці побажали: кандидат історичних наук, директор Тернопільського обласного комунального інституту післядипломної педагогічної освіти, член Національної спілки краєзнавців України Олександр Петровський, художниця та мистецтвознавець Наталка Собкович, побратими зі Станіславова, інші присутні бажаючі…

Виставка приваблюватиме відвідувачів «до перших снігів»…

Біографічна довідка:

Ірина Кравець народилася на Київщині вересневої пори 1967 року. Закінчила Республіканську художню школу імені Тараса Шевченка  (Київ,1986), художньо-графічний факультет Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (1992). Працювала у телерадіокомпаніях Івано-Франківська (телеоператор, заступник директора).  2013 року знову захопилася живописом. 2014 – перша персональна виставка. 2014-2019 – учасниця Всеукраїнських та обласних виставок, 14 персональних. 2017, 2018 – учасниця та призер Міжнародних конкурсів живопису в рамках Українських тижнів мистецтв у Києві. Працює в техніці сухої пастелі, жанри – натюрморт, пейзаж. Член ГО «Мистецьке Братство» Івано-Франківська (з 2018). Роботи зберігаються у приватних колекціях України та за кордоном.

Серця краєзнавчий поклик…

Ярема, 2019

У музеї експонується виставка фондових матеріалів «Фундатор українського музейництва нашого краю»,  приурочена 135-річчю від народження Якима Яреми – організатора першого Українського музею в Тернополі, літературознавця та германіста. На виставці представлені рідкісні документи (запрошення на різноманітні урочини, вітальні листівки, рідкісні світлини з родинного архіву, книги, публікації, особисті речі).

 

Біографічна довідка:

Ярема Яким Якимович  – український психолог, філософ, мовознавець, літературознавець, педагог та культурно-освітній діяч, засновник першого українського музею в Тернополі, професор Тернопільської української гімназії. Доктор філософії , кандидат філолологічних наук, дійсний член НТШ, професор Українського Високого педагогічного інституту в Празі.

Народився 23 вересня 1884 року в с. Арламівська Воля Мостиського повіту Галичини. Навчався у гімназії в Перемишлі, Львівському університеті, в університеті м. Ґрац (Австрія). Викладав в гімназії Самбора (нині – Львівська область), в українській гімназії  Тернополя, активно займався громадською роботою краю. Під час першої світової війни мобілізований в австрійську армію. В березні 1915 року потрапив у російський полон. Майже два роки перебував у саратовському таборі для військовополонених. Тут вивчив російську й англійську мови. У листопаді 1917 року Ярема повернувся до Києва, вступив до Української Армії. У грудні 1917 став учасником ліквідації більшовицького заколоту в Києві. З 1930 року Я. Ярема вчителює у  гімназії «Рідної школи» Тернополя. Був членом головної управи, старшини «Учительської громади» та повітового союзу осередків «Рідної школи». 1932 року в будинку «Української бесіди» створив краєзнавчий «Подільський музей» – перший український музей в Тернополі (перед тим був тільки польський). 1940 року Я. Ярема викладає в університеті Львова, працює в Інституті літератури АН УРСР. Протягом німецької окупації  викладає німецьку мову у Політехнічному інституті, працює над великим українсько-німецьким словником. 19501962 роки – завідувач кафедри іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту (нині академія ветеринарної медицини). Яким Ярема – автор багатьох відомих публікацій у галузі психології, літературознавства, лінгвістики, а також загальних і спеціальних словників. Помер Яким  Ярема 15 грудня 1964 року. Похований на Личаківському кладовищі у Львові.

БОРИСОВА ПІСЕННА КВІТКА

hqdefault

У музеї експонується виставка фондових матеріалів «Ромену синій квіт…», присвячена 55-річчю створення пісні-шлягера «Квіти ромену» (слова Бориса Демкова, музика Владислава Толмачова). Зацікавлюють рідкісні документальні світлини, прижиттєві видання поета з дарчими підписами-побажаннями, «однойменна» грамплатівка, живописний портрет народного художника України Богдана Ткачика «Борис Демків. Поет».

Біографічна довідка:

Демків Борис Миколайовичукраїнський поет, публіцист, перекладач, член Спілки письменників України, Спілки журналістів України, лауреат Тернопільської обласної літературної премії імені Степана Будного, літературно-мистецької премії імені Братів Лепких, нагороджений Грамотою Президії Верховної Ради УРСР. Народився 20 липня 1936 року в місті Тернопіль в сім’ї робітників. Закінчив Тернопільську середню школу №1 (нині – українська гімназія імені Івана Франка), школу робітничої молоді. Навчався на факультеті журналістики у Львівському університеті. Працював диспетчером контори «Тернопільгаз», на цілині у Північному Казахстані, інструктором обкому комсомолу, методистом обласного Будинку народної творчості, кореспондентом тернопільських обласних газет «Ровесник» та «Вільне життя», керівником літоб’єднання «Сонячні кларнети» при молодіжній газеті «Ровесник», очолював відділ мистецтва обласної бібліотеки для юнацтва, завідував літературною частиною Тернопільського музично-драматичного театру, відділами поезії в журналі «Тернопіль» та газеті «Русалка Дністрова». Борис Демків не лише брав активну участь у літературному та мистецькому житті краю, але й активно писав власні твори. Окрім віршів писав в жанрах есе, памфлет, новела, нарис, стаття, перекладав з польської, російської, естонської, білоруської та болгарської мов. Творчий доробок Богдана Демкова налічує кілька сотень творів. Деякі з них опубліковані в поетичних збірках. Помер Борис Миколайович Демків в Тернополі 31 грудня 2001 року. Поховали його на Микулинецькому цвинтарі у Тернополі. На Алеї зірок є плита з його іменем, а на вулиці Родини Барвінських, 12, де жив поет, відкрили пам’ятну дошку.

 «Квіти ромену» вперше публічно виконали митці Тернопільського музичного училища, запрошені привітати Героя Соціалістичної Праці, знатну ланкову Євгенію Долинюк із черговою відзнакою (1964 рік, с. Вигода Борщівського району).  «Квіти ромену» Борис Демків написав 27-річним. Композитор Владислав Толмачов згадував: «Як зараз пам’ятаю спекотний літній день 1964-го. Будучи тоді ще студентом Тернопільського музичного училища, я від’їжджав на канікули до райцентру Чортків, де жили батьки. Борис Демків, з яким я приятелював і мав на той час уже одну спільну пісню, прийшов проводжати і дав кілька аркушів паперу: «Це вірші. Будеш мати час – почитай, може, щось вийде». Читати я почав щойно рушив автобус, але з усього зацікавив лише текст «Квітів ромену». Та так, що просто там, у дорозі, і була написана музика, яку потім майже не змінював…». 1967 року Всесоюзна фірма «Мелодія» випустила мільйонну «золоту платівку» з «Квітами ромену». Пісня зазвучала в країнах Європи, Америці, Канаді, Австралії… Твір охоче включили у свій репертуар такі відомі зарубіжні співаки, як Джордж Мар’янович, Радміла Караклаїч, Карел Гот, Лілі Іванова, Анна Герман. Упродовж багатьох років у Тернополі перші акорди пісні звучали як позивні обласного радіо. 20 липня 2004 року, пісню увіковічнено в граніті.

 

Долі стражденна дорога…

Гнатюк Іван, липень 2019

На відзначення 90-ліття від народження Івана Гнатюка – українського поета, прозаїка, перекладача, члена Національної спілки письменників України (1967), лауреата обласної літературної премії імені Маркіяна Шашкевича (1995),  Національної премії України імені Тараса Шевченка (2000), учасника визвольних змагань УПА у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї експонується виставка фондових матеріалів «Поклик власної дороги».

Зацікавлюють відвідувачів прижиттєві видання творів (збагачені дарчими авторськими підписами), публікації періодики, рідкісні документальні світлини.

 Біографічна довідка:

Гнатюк Іван Федорович народився 27 липня 1929 року в с. Дзвиняча Кременецького повіту Волинського воєводства (нині – Збаразький район Тернопільської області) у бідняцькій селянській сім’ї. Навчався в Кременецькому педагогічному  училищі (від 1947). У 1948 заарештований за звинуваченням у співробітництві з ОУН, засуджений до 25 років таборів. Покарання відбував на Колимі (Російська Федерація). 1956 звільнений за станом здоров’я. Працював у радгоспі Миколаївської області. Згодом переселився до Борислава. Друкуватися почав у 1960-их роках. Від 1965 року опублікував 16 збірок поезій та 4 збірки прози, серед них: книги спогадів «Бездоріжжя» (2002) та публіцистики «Свіжими слідами» (2004). Переклав окремі твори білоруських, польських, серболужицьких поетів. Окремі вірші І. Гнатюка перекладено білоруською, естонською, іспанською та російською мовами.

В останні роки українські художньо-літературні журнали та письменницька газета стали щедро друкувати вірші Івана Гнатюка, писані в колимських концтаборах. 1990 року вони видані окремою книжкою – «Нове літочислення».

За посередництва члена Національної спілки письменників України, поета, громадсько-політичного діяча Георгія Петрука-Попика 2001 року у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулася зустріч Івана Гнатюка з колективом, присвячена 10-річчю незалежності України.

Міжмузейний проект…

Завершується експонування банерного проекту Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» – «Страчені голодом: геноцид українців. 1932 – 1933. Що ви знаєте про це?» (Київ). Упродовж травня – червня виставку оглянули школярі та дорослі Тернопільщини, Львівщини, Хмельниччини, м. Дніпра.

Виставка «Страчені голодом: невідомий геноцид українців» (31 банер) розкриває чотири тематичні частини:

-         перша – «Україна до Голодомору»;

-         друга – «Чинники та причини Голодомору»;

-         третя – «Механізм здійснення Голодомору»;

-         четверта – «Визнання і сприйняття Голодомору у світі».