Малярство, яке об’єднало Україну та Європу: Михайло Паращук

97791258_551084112512030_6937248888944328704_n

Талановита молодь Галичини, яка прагнула здобути професійну освіту, змушена була шукати можливості поза межами краю, оскільки вищого художнього докладу в нас не було. Краківська Академія Мистецтв відіграла певну роль у розвитку західноукраїнського мистецтва: тут здобув професійну освіту наш краянин, уродженець с. Варваринці Теребовлянського району Михайло Паращук (1878-1963).

У ранньому віці Михайло виявив неабиякий хист до сценариста (різьба по дереву). Першими вчителями сільського хлопчика були польський різьбяр Кіндельський та фігураліст Вуйцик – вихованець Віденської Академії Мистецтв. Саме він, запримітивши неабияку обдарованість учня, забрав його з собою у м. Новий Санч на Лемківщині, де споруджував Будинок ратуші. Паращуку було тоді 13 років. Професор Вуйчик рекомендував Паращука Краківській Школі Красних Мистецтв, яку той закінчив екстерном.

Водночас Паращук працює в ательє відомого скульптора Угнація Шопіньського, під керівництвом якого розквітнув талант молодого практиканта, свідченням чого була його дуже вдала реставрація славетної капели Сігізмунда у Вавяльському замку в Кракові. Чотирирічне перебування Паращука (1893-1896) у Кракові мало вирішальне значення для всієї його подальшої мистецької долі. Тут він набув досвіду в реставрації старовинної скульптури, удосконалював знання з пластики, опанував техніку металевого лиття, ліплення, різьблення по каменю. Відвідував скульптурні студії професора Барабаша в Краківській Академії Мистецтв, згодом продовжив освіту у Віденській Академії Художеств.

Через матеріальні трудності Михайло Паращук 1889 року змушений був повернутись до Львова і продовжив мистецьку освіту у Львівській політехніці на відділі композиції.

Талант Михайла Паращука помітив професор вузу Анжек Понель, який взяв його у співавтори пам’ятника Адаму Міцкевичу до його 100-літнього ювілею. Пам’ятник майже був готовий, однак до завершення не вистачало деяких деталей, зокрема, з ким розмовляє Міцкевич. Цю проблему розв’язав Паращук: з Ангелом, у вигляді юнака, що подає співцеві ліру. Отак із кількарічної спільної праці народився монумент – один з найвеличніших у світі. За участю сина поета, Владислава Міцкевича, він був урочисто відкритий 30 жовтня 1904 року і досі прикрашає старовинний Львів.

М. Паращука, вже тепер відомого у Польщі, запрошували на посаду керівника скульптори Великого Варшавського Салону. Тут, у столиці Польщі, упродовж 1902-1904 рр., Паращук починає самостійну творчу діяльність у галузі портрета і скульптури. У цей період створює перший бюст Тараса Шевченка. У 1904 р. у Салоні Красних Мистецтв влаштовує свою першу художню виставку.

Згодом доля приводить його до Львова, де він створює цілу серію скульптурних портретів українських відомих діячів: В. Стефаника, І. Франка, Ст. Людкевича та інших.

Львівський період (1906-1911рр.) був особливим у творчому житті Михайла Паращука. Тут він художньо оформив Оперний Театр (зовнішні алегоричні зображення), університетську бібліотеку і Мистецько-промисловий музей.

За сприянням Митрополита і мецената української культури Андрея Шептицького Паращук поїхав на стажування в Париж, вступив на завершальний курс приватної Академії Малярства і Скульптур Рудольфа Жюльєна. Працював у майстерні всесвітньо відомого скульптора Огюста Родена. На Міжнародному конкурсі Академії отримує найвищу першу нагороду – Золоту медаль. Його запрошують у свої країни на кафедри скульптори японці, американці, китайці. Але Паращук не погоджується. Він у Мюнхені, головному місті Баварії, відкриває власне ательє, де створює низку скульптурних робіт, які згодом прославили його на всю Німеччину.

Але туга за Батьківщиною бере своє. Паращук повернувся в Київ, де ліпить погрудні портрети Т. Шевченка, І. Франка, М. Лисенка. Роки першої світової війни не зламали мистецького духу Паращука. Він творив, самовіддано і патріотично.

Наприкінці 1921 року доля закинула його у Болгарію, де Михайло Паращук створив понад 30 бюстів, барельєфів, пам’ятників видатним діячам, реставрував і художню оздобив 45 визначних будівель Болгарії, проєкти пам’ятників болгарським воякам та багато інших.

У 1936 р. М. Паращук на замовлення української еміграції в Польщі виготовив гіпсове погруддя Симона Петлюри. У липні 1997 року доктор О. Федорук – голова тодішньої Національної Комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, передав цей, випадково врятований гіпсовий відлив бюста, на зберігання у Тернопільський краєзнавчий музей, де він зараз експонується.

Михайло Паращук підніс болгарське мистецтво до висот світового рівня. Це ім’я, яке назавжди залишилося в історії болгарського мистецтва, а Золотий орден Кирила і Мефодія – це подяка болгарського народу українцеві, як символ визнання і дружби двох народів.

Життя талановитого видатного скульптора завершилось 24 грудня 1963 року, похований на католицькому цвинтарі в Софії (Болгарія).

Уляна Свередюк, завідувачка сектору музею

Наші славетні краяни на музичних сценах Європи: Соломія Крушельницька, Міро Скаля, Василь Безкоровайний

Щорічно, відповідно до указу Президента України  від 19 квітня 2003 року, враховуючи стратегічний курс України на європейську інтеграцію, в третю суботу травня в Україні відзначається День Європи. Україна – європейська держава за територією, тісно пов’язана з Європою історично. Ми об’єднані спільними цивілізаційними прагненнями,  цінностями і пріоритетами. Для України і Європи характерні тісні духовні та культурно-мистецькі взаємовпливи.

  Багато наших земляків, які прославили Тернопільщину своїми здобутками в галузі науки, літератури, музичного і образотворчого мистецтва, широко відомі й шановані в Європі. Наші краяни зробили вагомий внесок у багату скарбницю світової та європейської музичної культури.

  На оперних сценах провідних європейських театрів не раз вражали своїм талантом вихідці з Тернопільщини: славетна Соломія Крушельницька, неповторний тенор Міро Скаля, Климент Квятковський, Ігор Соневицький та інші.

  Соломія Крушельницька визнана найвидатнішою співачкою світу. Вона народилася 23 вересня  1872 року в селі Білявинці (тепер Бучацький район Тернопільської області). Дитячі та юнацькі роки  пройшли в с. Біла поблизу Тернополя. Унікальні вокальні здібності Соломії проявилися вже в ранні роки. У 1891 – 1893 роках навчалася  у Львівській консерваторії. Керівництво закладу високо оцінювало талант співачки. Активною концертною діяльністю Соломія займалася в студентські роки. Вже тоді вона отримувала запрошення від Польського оперного театру у Львові, але відмовлялася, бо хотіла співати в українській опері. 1893 року для удосконалення своєї майстерності співачка поїхала до Італії.  З середини 90-их років ХІХ ст. почався тріумфальний злет Соломії Крушельницької як оперної співачки. Її  гастрольна палітра була надзвичайно багатою. Голос Соломії такий чарівно-оксамитовий, лірично-драматичний  викликав неймовірне захоплення у  публіки. Вона виступала на сценах театрів Італії, Іспанії, Франції, Росії, Польщі, Португалії, Аргентини, Чілі, Єгипту. Виконувала арії в операх «Аїда», «Трубадур» Д. Верді, «Фауст» Ш. Гуно, «Кармен» Ж. Бізе та ін. Особливу славу  співачці принесло неповторне виконання арії Баттерфляй в однойменній опері Джакомо Пуччіні. Її виконання надзвичайно високо оцінив сам автор: «Найпрекрасніша і найчарівніша Баттерфляй». Так  написав Дж. Пуччінні на портреті, подарованому Соломії. З 1920 року Крушельницька залишила оперну  сцену  і займалася камерним співом. І в цьому жанрі вона отримала світове визнання, була удостоєна багатьох відзнак і нагород.

  У фондах Тернопільського  обласного краєзнавчого музею зберігаються численні фотоматеріали про творчість співачки, мистецькі твори та меморіальні речі. Значна частина експонатів представлена в експозиції відділу стародавньої історії музею.

     Наш земляк Мирослав Старицький – Скала (мистецьке псевдо Міро Скаля) – оперний співак (тенор), педагог, громадський діяч. Він менш відомий широкому загалу, але його творчість  визнана у світі музики. Спеціалісти  його голос називають  тенором від Бога. Народився 13 червня 1909 року в містечку Скала-Подільська (тепер Борщівський район Тернопільської області). Музичну освіту здобував у Львівському вищому музичному інституті імені Миколи Лисенка та у Львівській державній консерваторії. У 1942 році навчався в музичній академії у Відні (Австрія). Перші оперні партії виконував у Львівському оперному театрі. Співав сімома мовами: українською, російською, польською, німецькою, англійською, французькою, італійською  на  оперних сценах Європи й Америки, зокрема: в Берліні, Відні, Мадриді, Барселоні, Цюріху, Сан-Франциско, Вінніпезі. Проживаючи багато років за кордоном, Міро  Скаля в душі залишався українським патріотом. Виконував багато українських пісень, камерних творів, співав оперні арії українських композиторів («Запорожець за Дунаєм» С. Гулака-Артемовського, «Катерина» М. Аркаса та ін.). В 1963 році організував музично-драматичну студію для навчання українців. Записав 9 грамплатівок у США і Канаді. Міро Скаля своїм талантом і творчими здобутками сприяв і був провідником духовного єднання української та світової культури.

   В плеяді визначних діячів української музичної культури європейського і світового значення чільне місце посідає творчість Василя Безкоровайного – українського композитора, диригента, піаніста, вихідця з Тернополя.  Народився 12 січня 1880 року. З юних років захоплювався музикою, створював музичні гуртки і колективи. Освіту здобував у Львівській консерваторії. Попри життєві труднощі та поганий стан здоров’я  Василь  Безкоровайний не полишав музичних  захоплень. На початку 20-их років ХХ ст. в Тернополі організував філію Львівського вищого музичного інституту, а при  товаристві «Боян» – оркестр. В  Тернополі народилися його широко відомі музичні твори: «Думи мої» – партія тенора в супроводі оркестру, три сонати, два ноктюрни, оркестровка оперети «Наталка Полтавка». Вже тоді він видрукував 56 творів і ще близько 30 мав у рукописах. З 1944 року Василь Безкоровайний – на еміграції. Спочатку з Львівським оперним театром виїхав до Австрії, а з 1948 року проживав у м. Буффало (США). Саме тоді його творчість отримувала високу оцінку публіки і преси, а також міжнародне визнання. Він керував українськими хорами, вчив гри на фортепіано, писав нові музичні твори. Надзвичайно популярною стала «Українська родинна увертюра», яку виконував симфонічний оркестр.

Василь Безкоровайний залишив для світу велику музичну спадщину. Він є автором понад 350 різножанрових музичних творів, які виконувалися в Європі, Австралії, Канаді, США. Композитор писав духовну музику (псалми і пісні на слова українських поетів), хорові твори, створив дитячу казку-оперету «Червона шапочка». Дуже яскрава і популярна його пісенно-танцювальна музика. У фондах нашого музею знаходиться архів композитора: фотосвітлини, книги, ноти музичних творів, музичні видання.

Любов Катеринюк, завідувачка відділу нової та новітньої історії музею

Згадаймо всіх поіменно

95930003_1183814475300119_9024378806097412096_n

Ось і наблизились ці визначні травневі дні, які 75 років тому принесли світу перемогу і мир. У 2004 р. Генеральна Асамблея ООН проголосила 8 і 9 травня Днями пам’яті і примирення всіх жертв Другої світової війни. Сьогодні в Україні, так само як і в Європі відзначаються: 8 травня – День пам’яті і примирення, 9 травня – День перемоги над нацизмом у Другій світовій війні –  свято, яке відзначається на державному рівні, починаючи з 2016 р. на зміну радянському святу Перемоги у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр. Весь світ у ці дні вшановує пам’ять всіх жертв найжахливішої війни ХХ ст.

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї є велика фондова колекція матеріалів учасників Другої світової війни, які хоробро боролися за звільнення людства від нацизму в складі радянських військ від рядового солдата до генерала. Це унікальні експонати, зібрані науковцями музею: світлини бійців, їх нагороди, особисті речі, подяки за героїзм і звільнення міст України, Росії, Європи. Пожовтілі від часу листи з фронту до рідних, похоронки, фотокадри бойових операцій не залишають нікого байдужими.

Енергетика вічності!..

Власне, «на самому порозі», непередбачуваного запровадження карантину виставкова зала музею прийняла персональну виставку живопису Михайла Дирбавки «Тернопільські святині». Презентацію проєкту благословив священик, привітав колегу народний художник України Богдан Ткачик, фотосесію провів заслужений журналіст України Олег Снітовський. Щоправда, 42 тематичних полотна («Церква Преображення Господнього», «Дзвіниця костьолу в Дрогобичі», «Зарваниця», «Новий Єрусалим в Зарваниці», «Маріїнський центр», «Зарваниця. Церква Свято-Троїцького монастиря», «Собор св. Петра і Павла в с. Струсові», «Городенка», «Тернопільський храм», «Вид на Збараж», «Церква у Старому Вишнівці», «Церква в Гримайлові, «Церква в с. Мотовилівка», «Церква в с. Чагарі», інші) «споглядає тільки коронавірус».

Наївно, проте віриться, що вправно зображені намолені храми збагатять позитивну енергетику нашої установи.

Вітання з Великоднем