Богородичні обереги…

Київським князем Ярославом Мудрим народ своєї держави посвячено під неустанним Покровом Пресвятої Богородиці, благаючи материнської молитви для опікунства своїх людей сьогодення та майбутнього. Саме тому запорозькі козаки вважали Богородицю своєю Заступницею і Покровителькою, бойові походи супроводжувала свята Ікона. Вояки УПА також обрали свято Покрови своїм празником, який сьогодні відзначається Днем захисника України.

Свято Покрови Пресвятої Богородиці у музеї ознаменовано виставкою «Під покровом Твоїм, Богородице…» (проєкт «Полотняний фольклор»).

Вперше оформлено унікальні вишиті рушники релігійної тематики, датовані 1920-30 роками. Домоткане полотно оздоблене поліхромним геометричним орнаментом.

Зацікавлює ікона Матері Божої Неустанної Помочі, вишита  у 1950-их роках на засланні (Хабаровський край, Росія) уродженками Борщівщини сестрами Дарією та Марією Трачук.

Збагачують проєкт сюжетні композиції рушників, доповнені текстово: «Радуйся невісто, неневістная», «О, Маріє, мати Божа, молися за нами…», «Ісусе Сину Божий, помилуй нас».

 Актуально доповнює виставку нагрудна бісерна прикраса котильйон (оберіг українських вояків періоду національно-визвольної боротьби 1914–1950-х років), рукотворно «насиляна» працівницею музею Оксаною Романчак.

…Почуй мою молитву нескінченну
Безмежно хочу всіх від горя вберегти,
Хай інший син обніме наречену.
Я вірю, милий Боже,
допоможеш Ти!..
     (Тетяна Комлік)

Реально – «несподіваний» проєкт…

Свята Покровонько, як мати,
ти нам дитинство зігрівай,
і українську нашу хату,
і наш веселий рідний край!

Прологовим  чотиривіршем Богдан Чепурко, наче передбачив, що часом спресовано відразу три празники, котрі відзначаємо останніми роками 14 жовтня: Покрова Пресвятої Богородиці, День Українського козацтва, День Захисника України. Наповненість фондової збірки музею – справді унікальна. Пропонований проєкт виник спонтанно, проте, суттєво доповнив передбачені раніше тематичні виставки.

Довідка. Виставка «Воїни. Історія українського війська» ввібрала понад 20 екстер’єрно-зразкових одностроїв військових формувань на теренах України від часів Русі до сьогодення. Кольорові світлини супроводжує інформація щодо військових організацій, чисельність, озброєння військ, методи воєнного мистецтва та найвизначніші герці.

Сибір олівцем – уперше…

03

Життєвої Книги 92-гу сторінку заслужений художник України Ярослав Омелян «ілюструє» у музеї персональним проектом давніх малюнків (олівець) «Виставка пам’яти» (експонується вперше). Оскільки імена типажів забулися, автор узагальнює всіх – «сибіряки».

Доповнюють оригінали копії «ілюстративних заставок» десятків тематичних видань.

Дотримуючись вимог адаптивного карантину, 3 вересня, проте, клієнти Тернопільського міського територіального центру соціального обслуговування населення почули відповіді непересічного таланту знаного маляра-графіка.

Після експонування, представлені матеріали збагатять фонди установи.

Своєрідним заповітом сприймається висловлювання пана Ярослава: «Я вам дякую, що мої роботи будуть жити».

Історія прапора України

117823334_1270517043296528_9192090757252067480_o

Прапор як засіб сигналізації відомий ще з античних часів, і був присутній майже у всіх країнах світу. Стосовно слов’янських знамен, то відомо, що перші давньоруські знамена, як і перші прапори інших народів древності, — це прості, довгі жердини, до вершин яких прикріплювалися гілля дерев, жмутики трави, кінські хвости та інші ознаки, котрі в літописах іменуються “И бить сеча зла, и потяша стяговника нашего и чолку стяговую соторгоша со стяг” (“Слово о полку Iropевім”).

Древні стяги шанували на Русi ще за часів язичництва, а після введення християнства вони освячувалися образом животворного хреста, що було перейнято з грецької віри. 3 цього часу значення стягів як святині зросло. Без прапора військо не відправлялось у похід і не вступало в бій.

В Галицько-Волинській державі вперше зазначається про герб Львова з жовто-блакитними кольорами (лев на голубому фоні). Саме з цим символом, зображеним на прапорі Львівської землі, боролися дружини цієї території в славнозвісній Грюнвальдській битві у 1410 році.

Найбільше прапори були поширені в козацькі часи XVI-XVIII ст., та в Речі Посполитій. Кожний полк і сотня, мали свої знамена з якими вирушали в походи.

Протягом національної революції 1918-1920 pp. прапор був жовто-синій в період правління УНР, а в період Гетьманату Скоропадського змінено на блакитно-жовтий. У XX ст. синьо-жовтий колір стягу був невід’ємним компонентом українських дисидентів та борців проти тоталітарного комуністичного режиму.

У 1973 році на Тернопільщині, а селі Росохач Чортківського району самоорганізувались таємна молодіжна патріотична організація. Дев’ять її членів вирішили відзначити проголошення Української держави та Дня Соборності вивішуванням синьо-жовтих прапорів у людних місцях. Готувались до цього майже рік: потай писали гасла і листівки, виготовляли древка, шили прапори. Як згадує один з організаторів гуртка В. Мармус: “Тканину купували в декількох місцях: жовту в Тернополі а блакитну аж у Львові”. Надвечір 21 січня вирушили пішки до Чорткова. Прапори вивісили в чотирьох місцях: над кінотеатром “Мир”, над педучилище, критим ринком та будівлею лісгоспу. За такий вчинок хлопцям було присуджено від 3-ох до 6-ти років таборів.

На масові демонстрації, мітинги на початку 90-их, сотні тисяч українців, які хотіли висловитись за незалежність України, виходили з синьо жовтими прапорами. В музеї експонується перший синьо-жовтий прапор, який був освячений і піднятий над будинком Тернопільської міської ради 29 квітня 1990 р. Цей унікальний експонат – полотенце зшите з горизонтальних відрізків двох кольорів – жовтого і блакитного, гордо і величаво майорів, як символ нової, своєї держави, про яку мріяли багато років. Вже пізніше постановою президії Верховної Ради України від 18 вересня 1991 р., було прийнято рішення такого змісту: “До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор”.

В експозиції музею є ряд фотосвітлин, присвячених вшануванню національного прапора в Тернополі. Експонується оригінальний експонат: частина полотнища Національного прапора виготовленого з нагоди 19-ої річниці Незалежності України та Дня Державного Прапора України, який був визнаний як найдовший (9,5 км.) і зареєстрований в книзі рекордів України 22 серпня 2010 р. в Тернополі.

Тетяна Штокайло, екскурсовод

Історичний крок на шляху до незалежності

110304070_1240265659655000_696577965208341836_n

16 липня 1990 року – знаменна дата в історії України. В цей день депутати Верховної Ради УРСР 357-ма голосами прийняли важливий документ – Декларацію про державний суверенітет України. В ній були закладені основні принципи й засади існування України як самостійної держави, визначено програму політико-правової, соціально-економічної та культурної розбудови незалежної України. В документі йшлося про пріоритети загальнолюдських цінностей та міжнародного  права. У своєму зверненні до народу депутати Верховної Ради закликали громадян України до єднання для реалізації поставлених цілей.

Прийняття Декларації не було простим рішенням. Кожен депутат дуже зважено і серйозно підходив до питання. Час був унікальний, вирували перебудовчі пристрасті. Жодний день не обходився без мітингів. Все здавалося простим і зрозумілим. Декларація гарантувала українцям світле і незалежне майбутнє. Хоча всі розуміли, що це лише наміри, що шлях до самостійного щастя буде важким і багаторічним.

 

 Під час мітингу у Тернополі по обговоренню законопроекту про вибори до Верховної ради України, 1989 р.

 

Ніхто не сподівався, що пройде рік і мрії стануть буднями, дійсністю, що потребуватиме щоденної боротьби і роботи. Навряд, чи хто тоді припускав, що буде 24 серпня 1991 року і 1-го грудня того ж року. Саме Декларація започаткувала всі інші кроки в напрямку незалежності України.

До 30-річчя прийняття Декларації про державний суверенітет України  у відділі нової та новітньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею підготовлено виставку «Історичрий крок на шляху до незалежності» з фондових збірок музею. Представлено фото, документи, періодику, наукові видання, які відображають суспільно-політичну ситуацію в країні та області на поч. 90-их років ХХ ст. Тоді відбувалися події, які створили передумови і стали прологом нової історії українського державотворення. Експонуються фото мітингів та інших громадсько-політичних акцій, святкувань 1-ої річниці прийняття Декларації в м.Гусятині, матеріали про створення та діяльність НРУ.

 

 

Молебень за участю священиків різних конфесій у м. Гусятині з нагоди річниці прийняття Декларації про Державний суверенітет України, 1991р.

 

 

 

 

У вітринах знаходяться експонати з особистого архіву народного депутата України 1-го скликання В.Колінця про відзначення у Верховній Раді України 20-річчя прийняття Декларації про державний суверенітет України. На виставці можна побачити й інші цікаві матеріали.

Любов Катеринюк, завідувачка відділу нової та новітньої історії