РОЗКРИЛЛЯ СЛОВА ЛЮБОВІ

У день 85-річчя від народження Степана Будного – пам’яті талановитого поета-лірика у музеї відкрито виставку фондових матеріалів  «У променях згаслого сонця».

Представлені  документальні прижиттєві світлини (Степан Будний під час зустрічі з українським поетом Павлом Тичиною /1957 р./; Степан Будний під час зустрічі членів літературного об’єднання Тернопільщини з поетом Павлом Тичиною /Тернопіль, 1957 р./; Чернівецький державний університет /тепер – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,  де у 1950-их роках навчався Степан Будний: 1960-ті роки/; Степан Будний біля будинку редакції районної газети «Червоні зорі» /Микулинецький район: 1950-ті роки/; пам’ятник на могилі Степана Будного /Струсів Теребовлянського району: 1980-ті роки, скульптор В. Голофаєв/), рукописи віршів («Кожна гілка дзвенить», «Слово до студентів світу», ін.), конспекти студентських років, авторські видання, збірники спогадів та присвят уродженцю Струсова на Теребовлянщині («Молодий нащадок Прометея», «Людина до сонця йшла» – пісні Миколи Чорного на слова Степана Будного), аналізи творчого доробку та страдницької долі краянина зацікавлюють відвідувачів.

Біографічна довідка:

Будний Степан Франкович – поет, учитель, журналіст.

Народився 23 серпня 1933 р. в с. Струсів, нині – Теребовлянського району. Рано залишився без батька. Закінчивши середню школу, Степан вступив до Чернівецького університету, навчався на філологічному факультеті. У студентські роки брав активну участь у літературних вечорах, публікував свої поетичні та прозові твори в університетській багатотиражці, обласній газеті «Радянська Буковина», у Тернопільському «Вільному житті».

Після закінчення навчання повернувся у рідний Струсів. Спочатку вчителював у Кровинківській семирічці. А згодом перейшов працювати у редакцію струсівської районної газети «Червоні зорі». Одночасно викладав українську мову і літературу у вечірній школі.

У березні 1958 р. в Тернополі відбувся вечір-зустріч з Павлом Тичиною. Тут Степан прочитав свій вірш «Звертання до Марічки» й отримав благословення від Поета.

Та жорстока доля надто мало виділила Степану Будному часу для життя, для радості й праці. Невиліковна хвороба прийшла несподівано Степан потрапив у Тернопільську обласну лікарню. Там, в онкодиспансері, він вступив у нерівний бій із страшною недугою. В безсонні ночі, у перервах між операціями створив більшу частину свого творчого доробку.

У часи тяжкої недуги поет звертався до Лесі Українки, вчився у неї мужності, нескореності, називав її своєю незрадливою учителькою.

Уже не хотіли слухатися руки, тільки чітко працював мозок. «Писати, писати до останнього подиху про народ, писати для народу».

Степан Будний помер 22 червня 1958 р. Похований у Струсові.

Посмертно видано книги Степана Будного «Людина до сонця йде» (1961), «Поезії» (1972), «Син землі» (1997).

У Тернополі його іменем названа обласна літературно-мистецька премія. Посмертно, у 1991 р. С. Будний був прийнятий у члени Спілки письменників України. У Струсові, на батьківщині поета, в середній школі, яка носить його ім’я, 26 жовтня 1991 р. відкрито музей.

Поетичний доробок Степана Будного не такий уже й великий, але без нього не можна уявити своєрідність української поезії кінця 50-х початку 60-х років XX століття. Він збагатив пашу лірику новою тематикою, новими жанрами й інтонаціями. Поет створив неповторний лік ліричною героя, яскраво виразив дух гуманізму, свободи, полі до життя, і в цьому сила його поезії. Виступав також з перекладами віршів, прозових творів, літературно-критичними статтями. Його твори перекладали білоруською, молдавською, польською російською та іншими мовами.

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex