Донеччина – Америка – Німеччина…

Саме завважена «географічна локація» окреслює життєву стезю непересічної Українки. Впродовж 16 червня – 16 серпня 2020 року у нашому музеї експонуватиметься виставка малярства «Космос Емми Андієвської» (39 сюжетів).

 

Співпрацю Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) у Луцьку та нашої установи започатковує культурно-мистецький проєкт «Дифузія», який об’єднує серію гостьових виставок, що мають на меті продемонструвати світу актуальність, високу професійність та автентичність українського мистецтва, талановитість і творчий потенціал української нації. Оскільки до тридцятиріччя Незалежності України заплановано провести 30 виставок сучасного українського мистецтва у всіх регіонах України, «тернопільська зустріч» – шоста за ліком.

Вернісаж відкрили: керуючий партнер, фундатор Музею Сучасного Українського Мистецтва Корсаків у місті Луцьку Леся Корсак, представниця МСУМК, куратор проєкту Олена Наїдко.

Враження виповіли запрошені. Малярка та мистецтвознавця Наталка Собкович акцентувала, що деякі поетичні збірки Емми Андієвської проілюстровано Яковом Гніздовським. Принагідно, «виставлено» графічний портрет малярки авторства нашого краянина (фонди ТОКМ, ТКМНД – 23468). Народний художник України Богдан Ткачик згадав спілкування у майстерні Миколи Кумановського. Заслужений художник України Володимир Чорнобай подякував гостям за експонування його персональної виставки на Волині.

У художню групу музейної збірки подаровано авторське полотно Емми Андієвської «Змагання» (2004, полотно, акрил).

Присутні переглянули емоційні відеоінтерв’ю, придбали тематичні каталоги, сувеніри та видання.

Бібліографічна довідка:

Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року в місті Сталіно (тепер – Донецьк). Від 1943 року перебуває за межами України. Громадянка Сполучених Штатів Америки. Мешкає в Німеччині. Автор 29 поетичних збірок, 5 книжок короткої прози, 3 романів та понад 9 тисяч картин. Твори виставлялися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Член Національної спілки письменників України, ПЕН-клубу, Професійного об’єднання художників Баварії, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів». Нагороджена Національною премією України імені Тараса Шевченка в номінації «Література».
 

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Майстер пензля Андрій Наконечний

Наконечний-А.

До 115-річчя від дня народження художника

В останній весняний день хочемо вшанувати пам’ять людини, життя якої розпочалося з успішних творчих злетів у міжвоєнний період і до підпілля в радянську добу. Довгий час ім’я художника-неовізантиста Андрія Наконечного було у забутті, на яке він себе прирік з власної волі, щоб уникнути репресій. Та, попри важку долю, Андрій Михайлович не полишив улюбленої справи, не втратив національної гідності при тоталітарному режимі, жив спогадами і мрією про волю України. Дослідження його мистецької творчості, політичної та громадської діяльності викликає великий інтерес багатьох дослідників та науковців (Віра Стецько, Михайло Лисевич, Христина Довгалюк, Микола Литвин та ін.).

31 травня 1905 року в сім’ї Михайла та Пелагії (з дому – Когут) Наконечних в с. Урмань на Бережанщині, народився син Андрій. Батько, помітивши, що син має здібності до малювання, віддав його до столярної майстерні далекого родича Михайла Когута. Під час служби у польській армії (1926-28) А. Наконечний тяжко захворів і його було відкликано від строкової військової служби, згодом навчався малярства у приватній школі професора Гофмана. У 1929-33 рр. студіював у школі професора Альфреда Терлецького, яка діяла при Краківській Академії Красних Мистецтв. Професор Кароль Гомоляш порадив Андрію ґрунтуватися на релігійному живописі в традиціях візантійського малярства, це найбільше імпонувало  художнику. Андрій Наконечний брав активну участь у мистецькому житті Кракова. Тут він входив до мистецького об’єднання «Зарево», займався оформленням книг та мав персональні виставки у Кракові.

Його творчість була багатогранною й однаково успішною в жанрі іконопису, портрета й пейзажу. Однак релігійний живопис став головним у його малярстві. 1932 року Андрій Наконечний разом з колегами Дем’яном  Горняткевичем, Андрієм Лепким і Михайлом Зорієм розписав церкву в селі Настасів Тернопільського району. Розписи та образи, створені майстром, дивом збереглися і сьогодні.

1934 року митець брав участь у збірній виставці АНУМ (Асоціація Незалежних Українських Мистців) у Львові. 1938 року відбулася конкурсна виставка, в якій молодий художник став переможцем у жанрі релігійного малярства. У червні-липні 1939 року він брав участь у виставці сучасного релігійного мистецтва у Кракові, на яку подав 12 образів.

1938-39 рр. – копіював фрески каплиці Чесного Хреста в резиденції польських королів Вавель у Кракові на замовлення Андрея Шептицького.

Ще однією роботою майстра на прохання митрополита був портрет Івана Мазепи. Андрей Шептицький активно листувався з художником, давав фахові рекомендації та зауваження, щедро винагороджував за роботу.

У роки війни А. Наконечний переїхав до Львова, де, крім малярства, займався політичною діяльністю, зблизився з націоналістичною молоддю, брав участь в Акті відновлення державності України 1941 р. В уряді Я. Стецька займався питаннями культури та мистецтва. Розпочалися нацистські репресії, художник уникнув арешту, але більшість його творів (ікони, портрети, пейзажі) пропали, оскільки гестапо розгромило його квартиру-майстерню у Львові.

Повернувшись у рідне село, в 1943 р. Андрій одружився з Євгенією Юрковською. З приходом радянської влади, щоб уникнути переслідувань, він записав собі лише чотири класи освіти і пішов працювати у каменоломню, лісництві, згодом малював дорожні знаки у Бережанському шляховому відділі, з яким незабаром переїхав до Тернополя. У 1940-их роках художник малював здебільшого пейзажі, краєвиди рідного села – «Урманські поля», «Умань. Партакова хата», «Полукіпки» (зберігаються у фондах нашого музею).

Окремі роботи були знайдені випадково, зовсім недавно, коли розбирали стару стодолу на колишній садибі Наконечних. Син Зеновій часто згадував, що батько підпільно малював карикатури на Сталіна. Ймовірно, художник підтримував зв’язок із Романом Шухевичем, через зв’язкову Г. Дидик міг передавати йому свої роботи.

Від 1973 р. паралізований Андрій Наконечний, прикутий до ліжка, попри все, не переставав цікавитися мистецтвом та літературою. 15 вересня 1983 р. життя мистця обірвалося, похований у Бережанах. Вже після його смерті, в незалежній Україні, ім’я художника-неовізантиста було повернуте із забуття на сторінки історії української культури.

Перша виставка творів Андрія Наконечного відбулася у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї в 1991 році і це стало справжнім новим відкриттям. Пізніше були виставки: у нашому музеї (2000, 2005, 2010, 2015), Бережанському краєзнавчому музеї (1991, 2005), Львівському Палаці Мистецтв (2000, 2005).

У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігаються близько 160 експонатів творчої спадщини художника: ️ікони («Святий Миколай»), картини («Оголена», «За байраком-байрак»),️ портрети («Сестра мами – Олена» та ін.), ескізи та начерки до ікон, ️листівки та образки з репродукціями ікон мистця, ️рисунки (люди, природа, побут), декоративні композиції, фрагменти квіткових орнаментів, ️фотосвітлини, листи, ️афіші виставок.

Більшість експонатів передані сином живописця – Зеновієм Наконечним для збереження та популяризації творчості свого батька і нашого земляка, талановитого художника-неовізантиста, іконописця та громадського діяча – Андрія Наконечного.

Ірина Лисак, науковий співробітник музею

Переглядайте відео на нашому YouTube-каналі: https://www.youtube.com/watch?v=yxVLjKRsQcU

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Світ дитинства та казки

афiша_дiти_20

Дітей завжди приваблюють яскраві, барвисті забавки. У наш час українська народна іграшка все більше знаходить своє місце в музейних експозиціях і приватних зібраннях, стає об’єктом споглядання  та інтересу як дорослих, так і дітей. Яскравим свідченням цього є фондові збірки нашого музею на основі яких експонується виставка «Світ дитинства та казки», присвячена Міжнародному дню захисту дітей.

Тут можна побачити вітрину керамічних іграшок-свистунців (коники, баранці, олені, вершники, фантастичні звірі, птахи), твори відомого майстра-кераміка з с. Голгоча Підгаєцького району Степана Дяківа, а також невідомих народних умільців.

 

Представлено на виставці і всім відомі опішенські іграшки (Полтавщина).

Нечисельна за кількістю, але цікава за асортиментом і високим фаховим рівнем виконання, група дерев’яної іграшки: деркачі, свистунці, ляльки-неваляйки, фуркала, літунці тощо. Їх автор –  заслужений працівник культури України, майстер народної іграшки Іван Сидорук з м. Ковель Волинської області.

 

Один із напрямків всебічного розвитку дитини є спілкування з книгами. Музейна колекція збагачена дитячими книжками та журналами. Частина з них теж експонується на виставці. Зокрема, твори тернопільських дитячих авторів Ірини Мацько та Марти Чопик, які люб’язно подарували свої книги у фонди Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Доповнюють виставку афіші Тернопільського академічного обласного театру актора і ляльки.

Наталя Українець, завідувачка відділу науково-просвітницької роботи музею

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Мальовані новели

26 травня відбувся вернісаж персональної виставки декоративного розпису заслужених майстрів народної творчості України Тетяни Балбус (Кременець) та Антона Гриба (Тернопіль).

Такого різнобарв’я кольорів давно не приймала виставкова зала. Презентацію відвідали та привітали авторів члени Національної спілки краєзнавців України: заслужений працівник культури України Ігор Дуда, заслужений журналіст України Михайло Ониськів, заслужений художник України Євген Удін, депутат обласної ради, голова профільної комісії Михайло Тимошик, інші.

Власне, Тетяна Балбус подивувала тринадцятьма серіями: «Дерево життя», «Райські сади України», «Казкові птахи», «Писанкове мереживо», «Українські Берегині», «Українські віночки», «Співоча і барвиста Україна», «Букети України», «Пори року» (квадрат), «Барви природи», «Пори року» (прямокутник), «Різдвяні свята», «Східний календар на український лад».

Окрім зображеного, пані Тетяна запропонувала одяг та етноторбини з авторським розписом.

Загалом –  понад 60 робіт.

Серед картин Антона Гриба милують взори «Діти – мої квіти», «Зацвіла в долині червона калина», «Ранні птахи росу п’ють…», «Сонце гріє, сонце сяє…», «Леви метеликам не страшні», інші. Назагал – 30 малюнків.

Антон Гриб доповнив своє малярство кількома десятками виробів із соломи, різнотематичними авторськими виданнями.

Споглядаючи малярство, народжуються новелістичні сюжети баченого…

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Борці за волю України

01

День Героїв відзначається щорічно 23 травня. Свято встановлене Другим Великим Збором ОУН у 1941 р. на вшанування українських вояків, які боролися і загинули за волю України. До них відносять лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, Українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів ОУН.

Чому в травні? Саме в травні загинули ідеологи українського націоналістичного руху: Микола Міхновський (3 травня 1924 р.), Симон Петлюра ( 25 травня 1926 р.), Євген Коновалець (23 травня 1938 р.). День Героїв особливо урочисто відзначався в Західній Україні.

З 2014 року, коли розпочалася російська агресія, до списку Героїв відносять учасників Революції Гідності та українців, які здійснили подвиг в районі бойових дій на Донбасі. На сьогоднішній день це свято набуло значного поширення по всій Україні.

У своєму дописі я зупинюся на сучасних Героях України. Після трагічних подій на Майдані Незалежності 2014 року в Україну прийшла неоголошена війна. Ця боротьба за незалежність і суверенітет України проти російської агресії триває вже сьомий рік. Чи не щодня гинуть наші захисники, справжні герої. Саме вони там, на фронті, стоять і вмирають за те, щоб ми жили без війни. Жертвами війни стали тисячі загиблих бійців, десятки тисяч поранених. У війні з російським окупантом полягло більше сотні наших захисників з Тернопільщини.

В експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею ми показуємо фотографії всіх загиблих, щоб знати і пам’ятати імена тих, хто віддав своє життя, захищаючи свою землю. Для нас вони – Герої.

Першим відкрив цей сумний список загиблих наш земляк генерал-майор Кульчицький Сергій Петрович – начальник управління бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України. Його батько, Петро Іванович – офіцер Збройних сил СРСР, родом з с. Великі Чорнокінці Чортківського району, перебував у групі радянських військ у Німеччині, тому його син-первісток у 1963 р. народився в німецькому місті Веймар. Ще з дитячих років він вирішив стати військовим. Військову освіту і вишкіл проходив в СРСР на Північному флоті. Коли Україна стала незалежною – перевівся в Україну, жив у Тернополі, Києві, Львові, очолював військову частину, був заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ. Генерал Кульчицький навчав бойовій підготовці добровольців з Майдану. Тепер це перший батальйон Національної гвардії імені генерала Сергія Кульчицького.

Того дня, 29 травня 2014 року він летів на гелікоптері Мі-8 Національної гвардії України на гору Карачун, що під Слов’янськом. Віз воду, продукти, бронежилети своїм солдатам. Там розвантажили, взяли на борт 12 бійців, які летіли на відпочинок, а після злету – гелікоптер вибухнув. Був збитий російськими бойовиками пострілом з лісосмуги з переносного зенітного ракетного комплексу. Один військовослужбовець Національної гвардії дивом уцілів, але дістав тяжкі травми. Це другий пілот Олександр Макеєнко. Перебував у тому польоті ще один військовослужбовець-тернополянин Курилович Віталій Іванович – майор, начальник групи бойової та спецпідготовки ЗСУ. Похований у Тернополі. Генерал-майора Сергія Кульчицького поховали у Львові на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань. А мама Героя живе у Тернополі.

Указом Президента України від 20 червня 2014 р. « за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України» Сергію Петровичу Кульчицькому присвоєно звання Героя України (посмертно).

Звання Героя України удостоєний молодий лейтенант Гарматій Володимир Михайлович – командир мінометного взводу 51-ої механізованої бригади. Народився в с. Чернелів-Руський Тернопільського району. Був на Майдані. Навчався на 5 курсі ТНЕУ, у 2013 р. закінчив військову кафедру університету. Коли мобілізували до армії, пішов не вагаючись. Загинув 25 липня 2014 р., підірвавшись на фугасі під час евакуації техніки у Свердловському районі Луганської області.

«За виняткову сміливість і героїзм, виявлені у захисті Державного суверенітету і територіальної цілосності України, вірність військовій присязі» 13 жовтня 2016 р. присвоєно звання Героя України. (посмертно)

Дивлячись на стенди з фотосвітлинами загиблих, не можна без хвилювання і болю читати їхні такі короткі біографії: народився – вчився – був на майдані – пішов добровольцем… Загинув… Кожне ім’я загиблого – приклад героїзму. Вони всі для нас Герої. Їх подвиг – безсмертний.

Надія Боженко, старший науковий співробітник відділу нової та новітньої історії

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex