Оберіг державності, запорука законності та народовладдя

80227881_1225284454486454_7161024340556246042_n

День Конституції – одна з найважливіших історичних і суспільно-політичних дат в новітній історії незалежної України.

Конституція – це Звід Законів, головний документ, який легімітизує державу, визначає її статус, територію і кордони, узаконює державний устрій, форму, структуру і організацію влади, права і свободи громадян, гарантує суверенітет і цілісність держави.

Український народ на різних етапах боротьби за державність прагнув мати  свою Конституцію. Першим Конституційним Актом можна вважати  «Руську Правду» Ярослава Мудрого (ХI ст.), яка в умовах того часу узаконювала правові і соціальні відносини в Київській Русі.

Унікальним історичним документом стала Конституція гетьмана Війська Запорізького Пилипа Орлика (Пакт і Конституціі Законів і вольностей Війська Запорізького), прийнята 5 квітня 1710 р. Це був Договір гетьмана з народом. Саме такі конституційні договори мали місце в країнах Західної Європи.

29 квітня 1918 року Українською Центральною Радою України була прийнята Конституція Української Народної Республіки, яка проголошувала Україну незалежною, демократичною республікою з парламентською формою правління, і широкими демократичними правами для народу. Але Конституція не була реалізована,  оскільки процес державотворення був перерваний.

В листопаді 1918 року була утворена Західноукраїнська Народна Республіка. Тимчасовий проєкт під назвою «Устрій Галицької держави» підготував  Станіслав Дністрянський –  відомий вчений-правник, виходець з Тернополя.  Положення цього проєкту мали бути втілені  на початковому етапі  існування держави.

1920 року, коли уряд ЗУНР перебував в екзилі, Станіслав Дністрянський на його прохання підготував новий проєкт Конституції ЗУНР. Це був повноцінний юридичний документ, який відповідав духові часу і тому політико-правовому становищу, яке склалося в Європі після Першої світової війни.

За цією Конституцією ЗУНР проголошувалася суверенною, демократичною державою, парламентсько-президентською республікою, з чітким поділом влади і з прогресивною  виборчою системою.  Громадяни держави  наділялися широкими політичними правами і свободами. ЗУНР  утверджувалася  правовою державою з незалежною судовою владою.

Період, коли Україна перебувала в статусі УРСР, на її території діяли радянські Конституції (1924 , 1936, 1977 років).

Із набуттям незалежності,  на основі Акту  про незалежність  Україні від 24 серпня 1991 року  і  підтвердженого   на  Всенародному референдумі  1 грудня 1991 року,  першочерговим завданням для держави стала підготовка і прийняття нової Конституції. Розпочався тривалий,  складний і неоднозначний  конституційний  процес, який тривав  5  років  і завершився в ніч  на 28 червня 1996 року прийняттям нової  Конституції України.  Цей День став державним святом. 24 роки Україна живе з новою Конституцією.

За Конституцією України основним джерелом влади є народ. Україна проголошена незалежною, суверенною, демократичною, правовою, соціальною позаблоковою державою.  За час розбудови державності вносилися зміни і доповнення до Основного Закону. 2019 року була здійснена корекція зовнішньополітичного курсу України. До Конституції було внесено положення про прагнення України стати членом ЄС і НАТО.

У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею сформована тематична збірка, матеріали якої  відображають конституційний процес України, участь громадськості Тернопільщини в обговоренні і прийнятті Конституції. Щороку Тернопільщина урочисто і святково відзначає День Конституції. Про це свідчать запрошення і програми  святкових заходів з різних районів області (19 одиниць зберігання). До цієї дати випускалися вітальні листівки, плакати, поштові марки і конверти,  які  знаходяться  в музеї.

На основі цих матеріалів щорічно готується експрес-виставка в експозиції відділу нової та новітньої історії, проводяться тематичні екскурсії, науково-просвітницькі заходи.

Любов Катеринюк, завідувачка відділу нової та новітньої історії

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Прижиттєвий століття поріг…

index

21 червня 2020 року у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї відбулася презентація фотодокументальної виставки з приватної колекції історика Василя Штокала «Танго вікової стезі…» (до прижиттєвого 100-річчя Ольги Ільків – зв’язкової Романа Шухевича). Молитвою за мир в Україні та здоров’я пані Ольги проєкт відкрив  отець-доктор Віталій Козак, адміністратор храму святої Софії Премудрості Божої у Тернополі, синклер Тернопільсько-Зборівської архиєпархії Української Греко-Католицької Церкви.

Власник рідкісних документальних світлин, особистих речей, епістолярію, авторських друкованих творів, відредагованих Ольгою Ільків науково-популярних матеріалів, запрошень та афіш вечорів пошанування та творчо-просвітницьких зустрічей виховного спрямування Василь Штокало «розкрив таємницю» збережуваності наявного фонду у Тернополі, а не у Стрию чи Львові…

Присутні у роздумах прослухали «Повстанське танго», слова якого належать Ользі Ільків, музику написала борщів’янка Марта Пашківська. Виконання заслуженого журналіста України, голови Борщівської районної організації Всеукраїнського товариства “Просвіта” імені Тараса Шевченка Петра Довгошиї проілюстровано відеоматеріалами.

Принагідно, музеєм видрукувано тематичну поштову картку та здійснено відправлення.

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

«Танго вікової стезі…»

 

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Донеччина – Америка – Німеччина…

Саме завважена «географічна локація» окреслює життєву стезю непересічної Українки. Впродовж 16 червня – 16 серпня 2020 року у нашому музеї експонуватиметься виставка малярства «Космос Емми Андієвської» (39 сюжетів).

 

Співпрацю Музею сучасного українського мистецтва Корсаків (МСУМК) у Луцьку та нашої установи започатковує культурно-мистецький проєкт «Дифузія», який об’єднує серію гостьових виставок, що мають на меті продемонструвати світу актуальність, високу професійність та автентичність українського мистецтва, талановитість і творчий потенціал української нації. Оскільки до тридцятиріччя Незалежності України заплановано провести 30 виставок сучасного українського мистецтва у всіх регіонах України, «тернопільська зустріч» – шоста за ліком.

Вернісаж відкрили: керуючий партнер, фундатор Музею Сучасного Українського Мистецтва Корсаків у місті Луцьку Леся Корсак, представниця МСУМК, куратор проєкту Олена Наїдко.

Враження виповіли запрошені. Малярка та мистецтвознавця Наталка Собкович акцентувала, що деякі поетичні збірки Емми Андієвської проілюстровано Яковом Гніздовським. Принагідно, «виставлено» графічний портрет малярки авторства нашого краянина (фонди ТОКМ, ТКМНД – 23468). Народний художник України Богдан Ткачик згадав спілкування у майстерні Миколи Кумановського. Заслужений художник України Володимир Чорнобай подякував гостям за експонування його персональної виставки на Волині.

У художню групу музейної збірки подаровано авторське полотно Емми Андієвської «Змагання» (2004, полотно, акрил).

Присутні переглянули емоційні відеоінтерв’ю, придбали тематичні каталоги, сувеніри та видання.

Бібліографічна довідка:

Емма Андієвська народилася 19 березня 1931 року в місті Сталіно (тепер – Донецьк). Від 1943 року перебуває за межами України. Громадянка Сполучених Штатів Америки. Мешкає в Німеччині. Автор 29 поетичних збірок, 5 книжок короткої прози, 3 романів та понад 9 тисяч картин. Твори виставлялися в США, Канаді, Франції, Німеччині, Австралії, Бразилії, Ізраїлі, Україні та Швейцарії. Член Національної спілки письменників України, ПЕН-клубу, Професійного об’єднання художників Баварії, лауреат Міжнародної літературної премії «Тріумф» та премії «Тетяни та Омеляна Антоновичів». Нагороджена Національною премією України імені Тараса Шевченка в номінації «Література».
 

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Майстер пензля Андрій Наконечний

Наконечний-А.

До 115-річчя від дня народження художника

В останній весняний день хочемо вшанувати пам’ять людини, життя якої розпочалося з успішних творчих злетів у міжвоєнний період і до підпілля в радянську добу. Довгий час ім’я художника-неовізантиста Андрія Наконечного було у забутті, на яке він себе прирік з власної волі, щоб уникнути репресій. Та, попри важку долю, Андрій Михайлович не полишив улюбленої справи, не втратив національної гідності при тоталітарному режимі, жив спогадами і мрією про волю України. Дослідження його мистецької творчості, політичної та громадської діяльності викликає великий інтерес багатьох дослідників та науковців (Віра Стецько, Михайло Лисевич, Христина Довгалюк, Микола Литвин та ін.).

31 травня 1905 року в сім’ї Михайла та Пелагії (з дому – Когут) Наконечних в с. Урмань на Бережанщині, народився син Андрій. Батько, помітивши, що син має здібності до малювання, віддав його до столярної майстерні далекого родича Михайла Когута. Під час служби у польській армії (1926-28) А. Наконечний тяжко захворів і його було відкликано від строкової військової служби, згодом навчався малярства у приватній школі професора Гофмана. У 1929-33 рр. студіював у школі професора Альфреда Терлецького, яка діяла при Краківській Академії Красних Мистецтв. Професор Кароль Гомоляш порадив Андрію ґрунтуватися на релігійному живописі в традиціях візантійського малярства, це найбільше імпонувало  художнику. Андрій Наконечний брав активну участь у мистецькому житті Кракова. Тут він входив до мистецького об’єднання «Зарево», займався оформленням книг та мав персональні виставки у Кракові.

Його творчість була багатогранною й однаково успішною в жанрі іконопису, портрета й пейзажу. Однак релігійний живопис став головним у його малярстві. 1932 року Андрій Наконечний разом з колегами Дем’яном  Горняткевичем, Андрієм Лепким і Михайлом Зорієм розписав церкву в селі Настасів Тернопільського району. Розписи та образи, створені майстром, дивом збереглися і сьогодні.

1934 року митець брав участь у збірній виставці АНУМ (Асоціація Незалежних Українських Мистців) у Львові. 1938 року відбулася конкурсна виставка, в якій молодий художник став переможцем у жанрі релігійного малярства. У червні-липні 1939 року він брав участь у виставці сучасного релігійного мистецтва у Кракові, на яку подав 12 образів.

1938-39 рр. – копіював фрески каплиці Чесного Хреста в резиденції польських королів Вавель у Кракові на замовлення Андрея Шептицького.

Ще однією роботою майстра на прохання митрополита був портрет Івана Мазепи. Андрей Шептицький активно листувався з художником, давав фахові рекомендації та зауваження, щедро винагороджував за роботу.

У роки війни А. Наконечний переїхав до Львова, де, крім малярства, займався політичною діяльністю, зблизився з націоналістичною молоддю, брав участь в Акті відновлення державності України 1941 р. В уряді Я. Стецька займався питаннями культури та мистецтва. Розпочалися нацистські репресії, художник уникнув арешту, але більшість його творів (ікони, портрети, пейзажі) пропали, оскільки гестапо розгромило його квартиру-майстерню у Львові.

Повернувшись у рідне село, в 1943 р. Андрій одружився з Євгенією Юрковською. З приходом радянської влади, щоб уникнути переслідувань, він записав собі лише чотири класи освіти і пішов працювати у каменоломню, лісництві, згодом малював дорожні знаки у Бережанському шляховому відділі, з яким незабаром переїхав до Тернополя. У 1940-их роках художник малював здебільшого пейзажі, краєвиди рідного села – «Урманські поля», «Умань. Партакова хата», «Полукіпки» (зберігаються у фондах нашого музею).

Окремі роботи були знайдені випадково, зовсім недавно, коли розбирали стару стодолу на колишній садибі Наконечних. Син Зеновій часто згадував, що батько підпільно малював карикатури на Сталіна. Ймовірно, художник підтримував зв’язок із Романом Шухевичем, через зв’язкову Г. Дидик міг передавати йому свої роботи.

Від 1973 р. паралізований Андрій Наконечний, прикутий до ліжка, попри все, не переставав цікавитися мистецтвом та літературою. 15 вересня 1983 р. життя мистця обірвалося, похований у Бережанах. Вже після його смерті, в незалежній Україні, ім’я художника-неовізантиста було повернуте із забуття на сторінки історії української культури.

Перша виставка творів Андрія Наконечного відбулася у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї в 1991 році і це стало справжнім новим відкриттям. Пізніше були виставки: у нашому музеї (2000, 2005, 2010, 2015), Бережанському краєзнавчому музеї (1991, 2005), Львівському Палаці Мистецтв (2000, 2005).

У фондах Тернопільського обласного краєзнавчого музею зберігаються близько 160 експонатів творчої спадщини художника: ️ікони («Святий Миколай»), картини («Оголена», «За байраком-байрак»),️ портрети («Сестра мами – Олена» та ін.), ескізи та начерки до ікон, ️листівки та образки з репродукціями ікон мистця, ️рисунки (люди, природа, побут), декоративні композиції, фрагменти квіткових орнаментів, ️фотосвітлини, листи, ️афіші виставок.

Більшість експонатів передані сином живописця – Зеновієм Наконечним для збереження та популяризації творчості свого батька і нашого земляка, талановитого художника-неовізантиста, іконописця та громадського діяча – Андрія Наконечного.

Ірина Лисак, науковий співробітник музею

Переглядайте відео на нашому YouTube-каналі: https://www.youtube.com/watch?v=yxVLjKRsQcU

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex