Трагічна історія книги. “Кобзар” Тараса Шевченка 1927 року

01

До Дня перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі

“Кобзар” – книга, яка є у кожній українській хаті, яку багато хто знає напам’ять, яку переписували і навіть ілюстрували у рукописах. Вже перше видання стало рідкісним ще за життя поета, бо після арешту Тараса Шевченка у 1847 році “Кобзар” був заборонений у Російській імперії і вилучався як з бібліотек, так і з особистих книгозбірень.

Сьогодні пам’ять про великого поета зберігається у мільйонах примірників його творів, але є серед них один із насправді трагічною та водночас мотивуючою історією.

Чи бачили ви “Кобзар”, який 20 років знаходився в таборах ГУЛАГу?

Особливою у музейній Шевченкіані є збірка поезій 1927 року київського видавництва “Сяйво”. Невеличкий, аж почорнілий томик привезла із заслання Євгенія Будник-Кекіш і вже в роки незалежності України передала реліквію на збереження до музейної скарбниці. Історію своїх поневірянь тернополянка зворушливо описала у листі:

“Народилась я 1924 року в с. Чайчинці Вишнівецького району. Під час німецької окупації вступила до лав Юнацтва ОУН. Брала участь у визвольних змаганнях, а коли почалася друга большевицька окупація боротьба продовжувалася.️ Отже, в 1945 р. я потрапила раненою до рук большевиків. Після страшних допитів в катівні Крем’янецької тюрми, була засуджена на десять років ув’язнення і п’ять – позбавлення прав. Покарання відбувала у Воркуті.️ Вже минав другий рік неволі, я працювала на будові. В бригаді був літній чоловік, теж невільник, родом з України, Кам’янця-Подільського, Степан Налигач. Одного разу він сказав: “Вже 10 років караюсь в таборах. Чорні та пекельні ці роки були… Оце незабаром я звільняюсь…Хочу в тебе запитати, який носиш на душі тягар? У твоїх очах стільки смутку і болю, ще ні разу не бачив твоєї усмішки. Хотів би тебе чимось потішити чи розрадити, але не знаю як”️  “Недавно я втратила двох моїх братів, тож немає таких слів, якими б ви могли мене втішити. Закатували моїх братів енкаведисти, одного на Україні, а другого в концтаборі, батьки і сестри з дітками вивезені до Сибіру”. Розповіла все і заплакала… Цей мученик Степан Налигач слухав мою розповідь і сумно дивився за обрій тундри… “Так, так вони нікого не пощадили.” Не забула я розказати про наші визвольні змагання, про які він нічого не знав, яка в сорокові роки була боротьба з німецькими окупантами, пізніше з большевиками. ️”Не пропали марно наші труди двадцятих років. Ви продовжили нами почату боротьбу, спасибі Вам,” промовив… На його очах бриніли дві сльози. “Я хочу тобі подарувати те, що маю найдорожче. Ще на початку мого ув’язнення мої донечки вислали мені. Візьми, дитино, бо ж тільки почався твій трудний шлях, тобі з ним буде легше вижити.” Дає мені “Кобзар”! ️О, Господи! Ти мій! Який величний дарунок! Взяла з великою вдячністю тремтячими руками “Кобзар”, поцілувала його, а на очі навернулися сльози. Тепер я не самітна. В свобідний час читала, вивчала напам’ять, співала пісні на слова Шевченка. Тривожило мене тільки одно де заховати “Кобзар ” від надзору чи тоді коли ми здавали свої вбогі речі в “прожарку”. Не раз загортала свій скарб в якусь ганчірку, запихала в рукав бушлата і зав’язувала, аби не випав. Через обшуки в бараці не було де заховати, але він, мій “Кобзар”, допоміг пройти всю колючу ниву, з ним я вижила. А він, сердешний, перебув два терміни ув’язнення, тобто 20 років: 10 Степана Налигача і 10 моїх. Ось чому він має такий жалюгідний вигляд.”

І справді, не кожен зупиниться оглянути нічим непримітну книгу, більше уваги дістається найвартіснішому виданню ,,Кобзаря” з ілюстраціями нашого земляка Івана Марчука. Але цікаво, що обидва раритети мають дещо спільне: 42 картини до творів Шевченка геніального Івана Марчука, 42 гравюри у виконанні Петра Носка.
На жаль, у примірника, що належав Є. Кекіш вціліло лише 37.

Трагічною була й історія видання збірки поезій Тараса Шевченка 1927 року. Фактично весь наклад (50 тисяч примірників) був знищений у 30-ті роки. Автора передмови Фелікса Якубовського звинуватили у приналежності до “Польської революційної організації” та розстріляли 1937 року.

Прихильнішою була доля до художника Петра Носка, який дивом пережив голод та репресії. Серія ілюстрацій, створена у 20-ті ХХ ст. – самобутня та неповторна, адже прототипами багатьох були його батьки та донечка Таня, яку він сам виховував з двох років. Вшановуючи пам’ять художника П. Носка, його дочка відшукала у Парижі в бібліотеці Симона Петлюри примірник, який став зразком для факсимільного відтворення видання збірки поезій Т. Шевченка (Тетяна Носко побувала в Тернополі 2003-го).

Щороку фонди музею поповнюють сотні нових видань різноманітної тематики. Надзвичайно цінною є колекція “Кобзарів”: презентабельні, подарункові чи ілюстровані геніями, пожовклі, вицвілі чи почорнілі – у кожного з них своя особлива місія…

Світлана Ковальчук, завідувачка сектора обліку відділу фондів

Переглядайте відео на нашому YouTube-каналі: https://youtu.be/U0e5Xq2LIWI

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Всесвітній день вишиванки

Пропонуємо етнографічну віртуальну подорож фондовою скарбницею Тернопільського обласного краєзнавчого музею, якою нагадаємо світу про красу української культури, неповторність етнічного вишитого одягу.
Українська вишиванка – один із головних символів нашого народу. Вона символізує зв’язок поколінь, будить патріотичні почуття в серці кожного українця. У ній розповідаються історії, пишуться долі…

Переглядайте відео на нашому YouTube-каналі:  https://youtu.be/TRlmpCDbkZY

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Наш оберіг – вишита сорочка

98599426_1192644297750470_1683399757218709504_o - копия

Протягом усього періоду існування одяг відтворював певну еволюцію світогляду людей, їх ставлення до різних навколишніх явищ, формування і розвиток звичаїв, обрядів, вірувань тощо. Від глибокої давнини і до сьогодні він задовольняв не лише матеріальні, а й духовні потреби людини, виконуючи необхідні захисні, соціальні, обрядові й оберегові функції.

Колись люди намагалися розібратися як влаштований світ, знайти пояснення незрозумілому, загадковому, таємничому. Людина прагнула привернути до себе добрі сили природи, а від злих захиститися і робила вона це за допомогою оберегів. Низка елементів одягу, чи його окремі частини, виконували оберегову функцію.

Одним із таких надійних оберегів виступала сорочка. Наші предки наділяли її магічними властивостями, вважалося, що через неї можуть передаватися різні хвороби, лінощі, або ж, навпаки, здоров’я, спритність тощо, припускалося, що вона є другою душею людини.

✔️Матеріалом для всіх українських сорочок завжди було біле лляне чи конопляне домоткане полотно. Одягнувши такі сорочки, люди почувалися здоровими, бо лляне і конопляне прядива мають специфічні ефірні масла, що захищають весь організм від переохолодження і перегрівання. А білий колір українських сорочок – найхарактерніша їх особливість.

✔️Сорочка складалася із шести чотирикутників різної величини, і якщо б виміряти їхнє співвідношення, то в ідеалі ми отримали б золоту пропорцію. Ці чотирикутники з’єднувалися між собою за допомогою хрестиків, вишитих, як правило, чорними нитками: аби жодна стороння енергія не могла крізь шви проникнути до людського тіла, бо хрест своєю енергією “розтинає”, знищує негативну енергію, а чорний колір її поглинає.

✔️Чітко було визначено й дні виготовлення сорочок. Найкращою дниною для шиття вважався четвер. Четвер є легким і вдалим. Чи не тому в народі побутує народний вислів: “Доживеш до старості, якщо матимеш “четвергову сорочку”. Протягом дня годилося покраяти і пошити таку сорочку, на якій нав’язували чимало вузликів. За повір’ям, такий виріб довго носитиметься, а його господар, якщо сорочки нікому не позичати, доживе до глибокої старості.

✔️Це ж саме стосувалося заготівлі й виготовлення барвників. Трави й коріння, з яких робили фарбу для колорування ниток, збирали в окремі свята, здебільшого напередодні Купала. Найкращим зіллям вважалося те, яке брали до сходу сонця і в найглухіших хащах. Листя й коріння рвали не голіруч, а лише через полотнину. Як бачимо, увесь технологічний процес, співголосний із чіткими магічними обрядами, які мали на меті захисні функції.

✔️Вишивання не було роботою чи наукою, швидше – магічний ритуал. За нього брались у визначені дні, із чистими світлими думками, закладаючи позитивну енергію у свою працю. Цікаво, що тоді жінки не копіювали чужі взори, не відшивали їх з інших виробів чи схем. Їх роботи були індивідуальними. Жінка володіла “мовою” орнаментального письма, де через кольори, лінії, візерунки створювала абсолютно унікальну річ, закодовану на добру долю для себе, чи рідної людини. А от відшити чужий узор для сорочки, наприклад, означало взяти на себе чужу долю.

У вишивці оберегом в повному розумінні цього слова було все – від кольору і складника нитки до самого орнаменту. Бавовняні нитки – найкраще підходять для постійного захисту від зурочень. Шовкові нитки – для збереження якості мислення допомагають в складних ситуаціях. Вовняні нитки – захищають тих людей, який вже торкнулося зло. А орнамент із цією ниткою може бути – сонце із хрестом у середині – постійно оберігатиме від холоду й темряви у житті. Лляні нитки – мають заспокійливу дію, особливо добре “працюють” при використанні стародавніх символів – при зображенні сонця, зірок, птахів, дерев.

Колір нитки також виконує захисну функцію, так для прикладу:

  • існує повір’я, що для захисту маленької дитини треба використовувати червоні нитки, а орнамент при цьому має бути – силует коня, півня;
  • для школярів необхідно застосовувати синьо-фіолетову гамму ниток, які захищають від сильної розумової перевтоми;
  • для збереження кохання треба вишивати червоно-помаранчевими нитками, при цьому в орнаменті повинні переважати кругові та хрестоподібні форми;
  • блакитна або золотаво-зелена вишивка допомагає успішному веденню справ у будь-якій сфері діяльності.

Отож, із давніх-давен наші пращури вірили, що саме вишита сорочка поєднувала у собі сукупність божественних енергій, що творили довершену і гармонійну долю людини. Сама тканина сорочки вважалася неприступною для злих духів. Але такі частини одягу – комір, манжети, поділ, розріз горловини старанно прикрашалися неповторними візерунками. Мовою містичної символіки  вони перегороджували шлях негативним силам до тіла і душі людини. Не дарма й дотепер існує вислів “народитися у сорочці”, який означає бути щасливим у житті. Можливо й тому не варто одягати чужу сорочку, так само, як і віддавати свою, бо в даному випадку можна прийняти на себе чужі негаразди і позбутися своєї щасливої долі.

Але чи кожна вишиванка може стати оберегом? Як виявляється, зовсім ні. Дійсно захистити свого господаря від біди може лише та сорочка, яка зроблена руками рідної людини. Матір, бабця, діти, брат чи сестра, сідаючи за вишивку, спочатку вмивали руки, молилися і лише потім з чистими думками починали роботу. Стібок за стібком утворювався певний візерунок, який був наповнений турботою та любов’ю. Постійно думаючи про ту людину, для якої робилася вишиванка, тримаючи перед уявним поглядом її образ, відчуваючи енергетику, характер, настрій, потреби, сорочка заряджалася позитивною енергією. А вибір тих чи інших візерунків-символів та специфічне поєднання кольорів робило сорочку надійним захистом свого господаря. Важливим було акуратне виконання, вишивка мала бути гладенькою, без вузлів, так як саме вузли обривають енергетичні зв’язки вишивки з носієм. Чоловік та жінка за традицією не вважаються кровними родичами, але якщо подружжя щасливе, то взаємно створені обереги також мають велику силу!

Однією із родзинок нашого музею є фондова група “Тканина”, яка нараховує більше 12тисяч одиниць збереження. Серед них близько дев’ятсот експонатів припадає на жіночі та чоловічі сорочки, які представляють всі сімнадцять районів області. Їх неповторну красу, колоритність та оригінальність можна побачити на постійних та експрес-виставках, які готують наукові співробітники музею.

Оксана Гулик, науковий співробітник музею

 

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Музейна бібліотека – духовна скарбниця книг з історії краю

01

Тернопільський обласний краєзнавчий музей – відомий в Україні та у близькому і далекому зарубіжжі науково-просвітницький заклад з довершеною експозицією, унікальними фондовими збірками, численними виставками – коріннями своїми сягає початку ХХ століття.

Сьогодні збірки музею становлять більше 180 тисяч матеріальних пам’яток, серед них є унікальні, аналогів яким немає у жодному іншому музеї України. Стародруки, старовинна зброя, збірки національного одягу, поштівки, рідкісні світлини та документи, предмети міського та сільського побуту, багаті філателістичні та нумізматичні колекції, ряд вартісних антикварних речей, особисті речі та архіви видатних уродженців краю та інше – все те, чим жив і що творив народ упродовж кількох століть.

Серед фондових колекцій музею важливе місце займає книгозбірня закритого типу, у якій близько 16 тисяч рідкісних наукових видань ХVІІІ – ХХ ст. українською, латинською, російською, польською, німецькою мовами.

Історія формування бібліотеки Тернопільського обласного краєзнавчого музею бере свій початок із часу заснування музею у 1913 році.Напередодні відкриття музею було видано книгу «Путівник по Подільському музеєві ТНШ», яка і до сьогодні зберігається в фондах музейної бібліотеки. Це свідчило про серйозну науково-дослідницьку роботу зачинателів та організаторів музею. Ними були найдіяльніші члени освітнього Товариства «Народна школа», у полі зору яких була і краєзнавча справа та були розпочаті заходи для створення хоч би скромного музею і публічної бібліотеки. В основному, на початку свого існування фонди бібліотеки укомплектовувались за рахунок державних коштів, а також пожертв окремих громадян, передач приватних книжкових колекцій, початок яких поклала книгозбірня польського вченого, професора історії Львівського університету Людвіка Фінкеля. Зберігся документ (ТКМРД – 4828) від 5 вересня 1931 року, про присвоєння науковій бібліотеці Музею його імені.

Бібліотечний фонд складають книги з історії Тернопільської області, України, з проблем музеєзнавства, краєзнавства, охорони пам’яток, археології, етнографії, релігієзнавства, мистецтвознавства, літературознавства, історії книги та книжкового мистецтва, природи краю, художні твори місцевих письменників, поетів, журналістів тощо.

Пізнання стародавніх часів через археологічні знахідки – тема традиційна для музею ще з початків його існування. На сьогоднішній день є понад 40 тисяч експонатів групи «Археологія». Тому поруч з археологічними знахідками, музей завжди поповнювався новою літературою на цю тему. В фондовій групі «Археологія» зібрано маже вся література, яка видавалася в Україні, Це і монографії відомих археологів, і література, яку видавали вузи, і періодичні видання :«Археологические ведомости». «Краткие записки», тощо.

Найбільшою музейною збіркою з часу відкриття музею була нумізматична колекція, яка почала формуватися ще на початку минулого століття. На сьогодні – це одна з найбільш вагомих груп в музеї. Адже тільки в першій музейній експозиції було виставлено понад 1300 монет та 58 медалей різного часу. Тому на допомогу музейним працівникам в бібліотеці є також велика книгозбірня з нумізматики, медальєрики, геральдики та сфрагістики.

Надзвичайно важливу частину бібліотечного фонду складають словники та енциклопедії ХІХ – ХХ століття, котрі були видані в Австро-Угорщині, Польщі, Німеччині, Росії, Україні, СРСР, США. Це, зокрема, видання «Encyklopedia Powszechna», «Slownik geograficzny», «Большая Советская Энциклопедия», «Українська радянська енциклопедія», «Енциклопедія українознавства», «Велика географічна енциклопедія», «Словник української мови», «Українська літературна енциклопедія» тощо.

Гордістю бібліотеки є видання (кінця ХІХ ст. – поч. ХХ ст.), що вийшли з друку в друкарні Наукового Товариства імені Шевченка у Львові. Зокрема, це «Записки НТШ», «Літературно-науковий вісник», добірка «Українсько-руських архівів», «Матеріали з української етнології та антропології», «Етнографічні збірники» під редакцією В.Гнатюка. Ці видання, свого часу, були придбані в букіністичному магазині та подаровані небайдужими до нашої історії людьми.

У бібліотеці представлено також книги з історії Галичини та Польщі, зокрема, Kunzek T. «Przewodnik po województwie Tarnopolskim» (1923); та Orłowicz M. «Przewodnik po województwie Tarnopolskim» (1928), періодичні видання «Regionalne Muzeum Podolskie T.S.L. w Tarnopolu» (1928 р.), «Roznik kolka naukowego Tarnopolskiego na rok 1893» та інші.

Серед бібліотечної колекції книг у кількісному відношенні вагоме місце займає література з історії України. У цій частині зібрано літературу, яка відображає найважливіші віхи української історії, починаючи від найдавніших часів до сьогодення. Це «Історія України-Руси» М.Грушевського, «Історія України» О.Субтельного, «Історія України» Д. Дорошенка, «Історія України-Русі» М. Аркаса та багато інших. Особливо багато книг на історичну тематику поповнило фонд бібліотеки за часи незалежності, коли привідкрили таємницю трагедії українського народу ХХ століття. Це і література про Голодомори в Україні, і сталінські репресії, і дисидентський рух у повоєнні часи.

Особливої уваги заслуговує наукова література та періодика, подарована бібліотеці Музею представниками української діаспори. Упродовж останнього десятиліття зі США, Канади, Німеччини, Австралії до музейної бібліотеки надійшло багато книг, серед них монографії з історії України часів Першої світової війни, зокрема про січове стрілецтво. Багато книг учасників національно-визвольних змагань, література українського «Самвидаву», періодичних видань, зокрема, часописи «Визвольний шлях» тощо. Також серед них є спогади вихідців з Тернопільщини про свою малу Батьківщину. Це «Бережанщина», «Зборівщина», «Підгаєцька Земля»», «Збараж і околиці у спогадах емігрантів», «Тернопіль. Погляд крізь століття. Історія міста очима емігрантів», а також і про населені пункти.

У бібліотеці також великий відділ періодики. Це зібрання журналів, які виходили не тільки в Україні, а й за її межами: «Український історичний журнал», «Советский музей», «Пам’ятки України», «Мир музея», «Музеум», «Українська культура». «Наука і суспільство», «Наука і релігія», «Україна». «Огонёк», «Жовтень» (з 1960 року), «Дзвін», «Вітчизна», «Дніпро», «Народна творчість та етнографія», «Археологія». Тут  зберігаються центральні та місцеві (обласні, районні, міські) газети. Серед них – обласна газета «Вільне життя» з 1946 року, «Ровесник» з 1967 року.

Фонди бібліотеки постійно поповнюються, і не тільки за державний кошт, але подарованою літературою. ️Свого часу, до музею свою бібліотеку подарував тернопільський вчений Іван Смолій, ️«Шевченкіану» – колишній багатолітній директор нашого музею, відомий краєзнавець Венедикт Лавренюк. ️Понад тисячу одиниць літератури передав до бібліотеки та основного фонду Музею почесний Голова обласного товариства «Просвіти», громадський діяч Богдан Головин. Також до бібліотеки свої збірки передали: відомий громадський та культурний діяч краю, мистецтвознавець, археолог, заслужений діяч мистецтв України Ігор Герета, заступник головного редактора обласної газети «Вільне життя» Михайло Ониськів, відомий краєзнавець Петро Медведик, директор Музею Степан Костюк, учений секретар музею Ярослава Гайдукевич, завідувач відділу стародавньої історії музею, археолог Олег Гаврилюк, завідувачка відділу науково-просвітницької роботи, мистецтвознавець, дослідник творчості І.-Г. Пінзеля Віра Стецько, відомий літературознавець та краєзнавець, письменник Богдан Мельничук та інші. Багато літератури ми отримуємо від видавничих відділів навчальних закладів Тернополя. Фонд бібліотеки поповнюється і подарованою літературою авторів – уродженців краю.

Бібліотека музею хоч і закритого типу, і призначена для наукових співробітників музею, але інші дослідники історії краю також мають можливість працювати та користуватися її фондами. Тернопільський обласний краєзнавчий музей є скарбницею історичних пам’яток, а бібліотека музею – скарбниця книг з історії краю, які повною мірою, разом розкривають особливості соціально-політичного, економічного, культурного та духовного розвитку Тернопільського краю, і українського народу загалом.

Марія Гайда, бібліотекар музею

 

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Міжнародний день музеїв

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex