Одним із найдавніших видів декоративно-ужиткового мистецтва є килимарство. Як художній промисел широко поширений в Україні. Килими використовували у побуті для покриття лав, столів, скринь, ними завішували стіни, покривали вози, сани. Також килимами прикрашали інтер’єр церкви, ними застеляли підлогу, вівтар.
У1880-х роках на Тернопільщині були організовані ткацькі школи і учбові майстерні, школи. Осередком народного килимарства були (колишні райони) Збаразький, Теребовлянський, Бучацький та Заліщицький.
Килими високого мистецького рівня виготовляли у килимарській майстерні с. Вікно, яку заснував громадський та політичний діяч Володислав Федорович. Під час Першої світової війни російські солдати пограбували і спалили у його маєтку палац, де Федорович зберігав колекцію килимів, предметів старовини, картини, бібліотеку, родинний архів. Тому, килими, що збереглися до наших днів, мають велику як науково-пізнавальну так і мистецьку цінність.
У фондовій збірці музею зберігається колекція домотканих килимів (кінець ХІХ – ХХ століття). Серед них – килими, що мають виткану дату та написи. Цінність датованих килимів у тому, що вони дають уяву про стиль, художні та технологічні особливості килимарства певного часу та регіону. Їх можна розглядати як предмети мистецтва і як письмові джерела завдяки витканим датам та написам.
Найдавніший із них:
– килим [Т-462] із Збаража з датою «1884» та клеймом «М. 14»
– килим [Т-467] із килимарської майстерні села Вікно в кутку має клеймо.
– килим [Т-8365] з витканими датою «1893» та написом «МАRІА». Цей килим з хати Андрія Марценюк(село Добромірк, що на Збаражщині), у якого зупинявся Іван Франко.
– килим [Т-464] виготовлений у майстерні І. Івахова (селоКобилля, що на Збаражщині), датований «1900» роком.
Сергій Куницький, завідувач сектора виставкової роботи ТОКМ
