Я писала писаночку…

До Великодніх свят Тернопільський обласний краєзнавчий музей запрошує 3 квітня о 13 год. 30 хв. всіх бажаючих навчитися розписувати писанку та виготовляти витинанку. Учасники дійства матимуть змогу оглянути традиційно-тематичну виставку фондових матеріалів «Я писала писаночку…».

Майстер-класи із писанкарства проведуть: майстри народних ремесел Ярослав Осадца, Анжеліка Кононюк, Тетяна Семенець та волонтер Юлія Гаргай.

Майстер-клас із витинанки сюжетів Великодньої тематики проведе майстриня  народної творчості Галина Дудар.

Майстер-клас із розпису стилізованої форми декоративної писанки проведе член Національної спілки художників України Степан Мамчур.

Великдень – це не лише свято, це цілий комплекс обрядів, яких дотримувалися наші пращури з сивої давнини, намагаємося дотримуватися їх і ми сьогодні. До Великодня віруючі готуються впродовж семи тижнів Великого Посту – одного з найсуворіших постів – саме стільки часу провів Ісус Христос у пустелі. Вважається, що у ці дні душа віруючого повинна прислуховуватися до страждань Господа, котрі пережив Ісус Христос в людській подобі останніми днями земного життя. Ці сім тижнів називаються седмицями. Впродовж цього періоду люди намагалися утриматися від розваг та споживання скоромного, роздумували над тим, хто є Бог, ходили молитися у храми і готувалися до недільного свята Воскресіння Господнього. В останній тиждень посту потрібно було ретельно підготувати домівку та родину до самого дійства. Тут цілий набір ритуальних атрибутів. Це і готування ритуального хліба – паски, це і фарбування великодніх яєць. Яйцю надавали особливого значення – символ воскресіння. Яйце символізує модель Всесвіту, з яйця починається життя.

Традиція випікання пасок зараз увійшла в християнську традицію, але вона з’явилася ще задовго до введення християнства. Особливе значення має Великий четвер – день, коли Ісус разом зі своїми учнями під час Таємної Вечері розділив останню трапезу. Цей день ще називають Чистий Четвер. На Тернопільщині в цей день готують паску. Пасок пекли дуже багато, до двадцяти штук, тому що обов’язково треба було поділитися цим хлібом з усіма, кого ви бачили. На перший і другий день Великодня ходили христосуватися, і цей звичай існує дотепер. Маленькі дітки ходять до сусідів, родичів, хресних, приносять їм паску, яйця і христосуються. Це свято родинне, тому всі обов’язково мусять зібратися за великоднім столом, тоді родина буде єдиною протягом року.

Писанка – це майстерно розписані пасхальні яйця. Українські писанки – справжні твори народної творчості. Для малюнка писанки використовують елементи рослинного і тваринного світу, геометричні фігури. У кожній області України був свій характерний орнамент і колір. Писанку не малювали, не розписували, а писали по сирому курячому яйці.
Зразки писанок, які були колись чи зберігаються тепер у нашому музеї – все це наслідок збиральницької праці науковців. Цим людям ми великою мірою завдячуємо  тим, що маємо  можливість сьогодні насолоджуватися красою писанки.

Кольорова гама писанок Поділля досить стримана. Зазвичай їх роблять чорними, що символізує родючу землю. Використовують також й інші темні барви, на кшталт фіолетового чи коричневого. Сам візерунок наносять чорними, червоними та білими кольорами. Рідше – жовтими та зеленими. З візерунків тут можна зустріти ті, що прикрашають рушники, вишиванки та гончарні вироби. Також на них зображають місяць, зірки, дубове листя, курячі лапки, вишеньки, огірочки та черепашки. В залежності від місцевості, тут зустрічаються і геометричні орнаменти, і тваринні та рослинні мотиви.

Тепер мистецтво розписувати писанки відродилося. Відновлюється забута техніка, «писанкарська родина» збагачується новими іменами.

Писанки: писанки, виготовлені на натуральних гусячих яйцях (Леся та Юрій Цікали, Тернопіль, 1993); колекція писанок «Трипільські мотиви», виготовлених на натуральних курячих яйцях (автор невідомий, Тернопіль, 2013); мальованки дерев’яні (В.Олещук); писанки дерев’яні (Г.Коваленко, Підгайці); писанки з колекції Венедикта Лавренюка; писанки сувенірні, які належали МиколіЧайківському;  писанки дерев’яні (О.Дядинів, Яворів).

Речі побуту: бабники глиняні (кін. ХІХ ст.); тарелі декоративні (Лідія Стасюк); таріль декоративний (автор невідомий).

Вишиття: рушник вишитий «Христос Воскрес» (с. Токи, Підволочиський район); рушник вишитий «Великодній час» (с. Кошляки, Підволочиський район); тканина домоткана (с. Дубівці, Тернопільський район); рушник домотканий (с. Деренівка, Теребовлянський район); рушник вишитий «Христос Воскрес» (с. Кошляки, Підволочиський район);  рушник вишитий «Христос Воскрес» (с. Мшанець, Теребовлянський район); налавник (1920-ті рр.); доріжка вишита (М.Віятик, Бережани, 1989); рушник вишитий «Христос Воскрес» (с. Базар, Чортківський район); рушник вишитий «Христос Воскрес» (с. Клювинці, Гусятинський район); рушник вишитий «Христос Воскрес» (Підгайці); рушник вишитий «Христос Воскрес» (О. Демчук, Збараж); рушники вишиті «Христос Воскрес» (с. Мислова, Підволочиський район).

Ляльки: Ляльки в українському національному одязі (Олена Папіж, США).