Історія музею

Тернопільський обласний краєзнавчий музей – найдавніший заклад культури і просвітництва області, знаний в Україні та зарубіжжі довершеною експозицією, унікальними фондовими збірками, численними виставками.

 Урочисте відкриття Подільського музею Товариства “Народна школа”, колекційні збірки якого стали основою нинішнього музею, відбулося 13 квітня 1913 р. Напередодні відкриття був виданий “Путівник по Подільському музеєві Т.Н.Ш.”, що свідчило уже тоді про серйозну науково-дослідницьку роботу зачинателів та організаторів музею. Ними були найдіяльніші члени освітнього Товариства “Народна школа”, у полі зору яких була і краєзнавча справа та були розпочаті заходи для створення хоч би скромного музею і публічної бібліотеки.

­

  Перша музейна експозиція була розміщена у чотирьох великих залах Товариства “Народна школа” на тодішній вулиці Качали, 2 (будинок зберігся, нині – це бульвар Тараса Шевченка). Представлені у музеї експонати відтворювали, в основному, історичне минуле, культуру, природу краю. Тут була велика археологічна колекція, предмети міського побуту ХVІІ – ХІХ ст. (старовинні меблі, фарфор, різні види тканин, годинники), рідкісні документи та стародруки ( документи на пергаменті польських королів, дипломи, календарі, ін.). Найбільшою була нумізматична колекція, тільки в експозиції було виставлено понад 1300 монет та 58 медалей різного часу. Унікальний метеорит, вагою майже два кілограми, був серед виставлених природничих матеріалів – вони займали окрему залу.

     У часі першої світової війни музей припинив свою діяльність, а найбільш вартісні експонати були пограбовані окупаційною владою та вивезені у  Росію. І лиш 1929 р. музеєві було дещо повернуто, в т.ч. і частину нумізматичної колекції. Через рік музей відновив свою роботу. На той час це був поважний музейний заклад, добре відомий у регіоні своєю просвітницькою та науково-краєзнавчою роботою. В експозиції появилось чимало етнографічних матеріалів (кілька комплектів українського весільного вбрання, колекція килимів, гончарних виробів, глиняного посуду).

 В одночасі з Регіональним Подільським музеєм у Тернополі під великим тиском польської окупаційної влади працював також український музей Товариства “Рідна школа”, створений 1932 р. за ініціативою відомого вченого і педагога, професора Якима Яреми. У напівлегальному статусі українським музейникам вдалося зібрати біля трьох тисяч унікальних експонатів з національної історії.

       Наказом Народного комісаріату освіти УРСР від 26 грудня 1939 р. Регіональний Подільський музей було реорганізовано і на його базі створено Тернопільський обласний історико-краєзнавчий музей. До новоствореного закладу були передані також експонати музею “Рідна школа”, мистецька колекція замку Потоцьких у Поморянах та Кудринецького замку, а відтак і матеріали інших приватних музеїв, що існували на Тернопіллі.

  У новому статусі музей декілька разів міняв місця знаходження, а від червня 1941 р. понад 27 літ займав давню триповерхову споруду на вулиці Музейній, у центральній частині міста. Нині на цьому місці знаходиться будівля Управління внутрішніх справ області.

     У роки Другої світової війни музей   втретє був пограбований (вдруге це було під час зміни влади у 1939 р.). Гітлерівці вивезли 49 найцінніших живописних полотен західноєвропейських художників ХVІІІ – ХІХ ст., решту колекцій було врятовано завдяки мужньому вчинкові наукового працівника музею Стефанії Садовської, яка самотужки перенесла фондові збірки у глибокі підвали музею та оберігала їх до закінчення бомбувань у місті. 1948 р. вона була нагороджена орденом “Знак Пошани”.

 Кількість врятованих по війні експонатів становила майже 26 тисяч одиниць збереження.

Через аварійний стан пристосованого музейного приміщення, яке по закінченні війні жодного разу не було ремонтованим, 1968 р. експозиція для відвідувачів була закрита. І лиш у грудні 1982 р. у Тернополі відбулася подія, якої чекали майже п’ятнадцять років. У спеціально побудованому будинку у центрі древнього міста було відкрито Тернопільський обласний краєзнавчий музей, експозиція якого розмістилась на площі  майже1800 м2.

 Музей був високо оцінений як вітчизняними, так і зарубіжними вченими та музеєзнавцями, експозиція визнана одною з кращих серед краєзнавчих музеїв України та колишнього СРСР. 1983 р. музей став дипломантом ВДНГ України і майже ціле десятиріччя отримував найвищі музейні нагороди. На його базі відбувались республіканські та всесоюзні семінари і наради, першим в Україні він виступив з ініціативою про пріорітетність у музейній справі наукової роботи та розробив концепцію музейної справи, основні положення якої лягли в основу законопроекту “Про музеї України”.

 Ця експозиція в основі своїй залишається чинною донині, хоч з плином часу, зміною суспільного устрою та набуттям Україною незалежності на поч. 1990-х рр. було здійснено реекспозицію окремих розділів і тем, виставлено матеріали, що роками зберігались у запасниках, а також зібрані у результаті нових експедицій та пошуків. Так великий пласт національної історії, забороненої, забутої, частково знищеної завдяки музейній експозиції став доступним для тисяч відвідувачів, які щорічно відвідують музей. І не перестають захоплюватися. Адже попри смислове навантаження – це ще й мистецька робота кращих вітчизняних дизайнерів, які були залучені до художньо-оформлювальних робіт.

 Сьогодні збірки музею становлять більше 166 тисяч матеріальних пам’яток, серед них є унікальні, аналогів яким немає у жодному іншому музеї України. Стародруки, старовинна зброя, збірки національного одягу, поштівки, рідкісні світлини та документи, предмети міського та сільського побуту, багаті філателістичні та нумізматичні колеції, ряд вартісних антикварних речей, особисті речі та архіви видатних уродженців краю та інше – все те, чим жив і що творив народ упродовж кількох століть.