Історія української хустки

Саме в День української хустки розповімо про цей головний убір, який з давніх-давен вважається оберегом та символом української жіночності.

Головні убори виразно передають

дух часу,

традиції,

уявлення й смаки людей,

їхній соціальний стан.

Хустка – один із елементів традиційного одягу українців, що викликає чи не найбільше уваги, а заодно і суперечок. Спробуємо відповісти на кілька актуальних питань.

 Яка ж вона справжня українська хустка

Елементи народного вбрання, які були виготовлені з тканини ще у давні часи, матеріально не збереглися до наших днів. Сьогодні про давній український одяг, зокрема про головні убори, ми дізнаємося з східних, руських та візантійських рукописів і книг. А також для ознайомлення велике значення мають твори мистецтва: живопис, графіка, фрески та мозаїки – з детально виписаними зображеннями князів та близьких до них людей.

Так, у Псалтирі XI ст. представлено князя Ярополка Ізяславовича (1085 р.), його дружину та матір (Фото 1). На сторінках рукопису добре видно головний убір заміжніх жінок – НАМІТКУ («сестру» хустини). Також про даний головний убір згадується у староруській пам’ятці ХІ ст. «Ізборніку Святослава 1073 р.» (Фото 2).

Національна особливість давньої української хустки полягала у тому, що вона була білого кольору. Підтвердження цього знаходимо у працях Гійома Левессара де Боплана, Федора Вовка, а також в описі шведського посла, який у 1657 році відвідував Б. Хмельницького тощо.

Виготовлялися власноруч: від тканого полотна до вишивання. Колись хустки в Україні вишивалися вовняними, бавовняними та шовковими нитками. Здебільшого були червоні, сині, зелені, жовті та рожеві нитки. Орнамент на них був геометричний, а вже у ХVІІІ столітті увійшов у моду і рослинний. Вони були квадратної форми, різні за розмірами, часто із тороками. (Фото 3)

Чи правильно вважати хустину фабричного виробництва, яку привезли з Америки автентичною українською

Український етнолог Микола Шкрібляк зазначає, що перші хустки з рослинним орнаментом, були до нас завезені із Швейцарії (кінець ХІХ – початок ХХ ст.). Вчений припускає, що квіткові композиції, які представлені на хустках того часу, розроблялися художниками та майстрами з професійною європейською освітою. Цю швейцарську технологію виробництва копіювали багато країн, зокрема Польща, Румунія, Японія. Через високий попит на хустки у Японії відкривається бізнес по їх виготовленню.

Ми і до сьогодні чуємо вислів «американська хустка», але насправді вони до Америки не мають жодного відношення. То чому ж вони називаються «американським»? Бо їх передавали, відсилали в посилках, привозили із собою українці з діаспори як подарунок родичам в Україні. Висновки робіть самі…

А чи знали ви, що хустки носили не тільки жінки, а й дівчата та чоловіки

Насправді хустка була ознакою не тільки жінок у шлюбі, її також носили незаміжні дівчата. Відмінність полягала у способі пов’язування. Зазвичай

одруженні жінки пов’язували хустки поверх очіпка,

а дівчата – без нього.

Жінки намагалися повністю сховати волосся, натомість дівчата його показували. Часто дівчата використовували додаткові елементи під хустку, а саме начільну пов’язку (надбрівник), ткану стрічку, квіти та віночок тощо.

Окрім вишитих, вибійчаних хусток (Фото 4), ще побутували – шовкові хустки з «вибитими» квітами (якого кольору тло – такого і орнамент). Вони могли бути різних кольорів, якщо основа була з шовку, то самі квіти – матові. Виглядала така хустка особливо елегантно і вважалося, що традиція їхнього носіння пішла з міста, тому що вони нагадували шаль.

Саме такі шовкові хусточки з «вибитими» квітами носили не тільки молодиці, а також парубки та чоловіки, вони закріплювали їх спеціальним мосяжним перснем чи кованим «кочілом» на шиї. По суті, такий спосіб носіння хустки у чоловічій одяговій традиції є прообразом краватки (Фото 5).

Хустина в житті жінки відігравала велику роль, із нею пов’язано багато традицій, звичаїв та обрядів. Вона була найбажанішим подарунком і жінка берегла її, як зіницю ока. Сьогодні хустина – це необмежений простір для творчості. Була би фантазія…

Український народ має свою мову, історію, традиції. Цей багатющий скарб ми повинні оберігати і передавати нашим дітям, внукам, щоб зберегти генетичну пам’ять нашого народу і не перервати зв’язок поколінь. Надбані нашими предками цінності є найдорожчою скарбницею духовної культури українського народу.

Оксана Гулик, завідувачка відділу науково-просвітницької роботи ТОКМ