Борці за волю України

День Героїв відзначається щорічно 23 травня. Свято встановлене Другим Великим Збором ОУН у 1941 р. на вшанування українських вояків, які боролися і загинули за волю України. До них відносять лицарів Київської Русі, козаків, повстанців, Українських січових стрільців, вояків армії УНР, УПА та діячів ОУН.

Чому в травні? Саме в травні загинули ідеологи українського націоналістичного руху: Микола Міхновський (3 травня 1924 р.), Симон Петлюра ( 25 травня 1926 р.), Євген Коновалець (23 травня 1938 р.). День Героїв особливо урочисто відзначався в Західній Україні.

З 2014 року, коли розпочалася російська агресія, до списку Героїв відносять учасників Революції Гідності та українців, які здійснили подвиг в районі бойових дій на Донбасі. На сьогоднішній день це свято набуло значного поширення по всій Україні.

У своєму дописі я зупинюся на сучасних Героях України. Після трагічних подій на Майдані Незалежності 2014 року в Україну прийшла неоголошена війна. Ця боротьба за незалежність і суверенітет України проти російської агресії триває вже сьомий рік. Чи не щодня гинуть наші захисники, справжні герої. Саме вони там, на фронті, стоять і вмирають за те, щоб ми жили без війни. Жертвами війни стали тисячі загиблих бійців, десятки тисяч поранених. У війні з російським окупантом полягло більше сотні наших захисників з Тернопільщини.

В експозиції Тернопільського обласного краєзнавчого музею ми показуємо фотографії всіх загиблих, щоб знати і пам’ятати імена тих, хто віддав своє життя, захищаючи свою землю. Для нас вони – Герої.

Першим відкрив цей сумний список загиблих наш земляк генерал-майор Кульчицький Сергій Петрович – начальник управління бойової та спеціальної підготовки Національної гвардії України. Його батько, Петро Іванович – офіцер Збройних сил СРСР, родом з с. Великі Чорнокінці Чортківського району, перебував у групі радянських військ у Німеччині, тому його син-первісток у 1963 р. народився в німецькому місті Веймар. Ще з дитячих років він вирішив стати військовим. Військову освіту і вишкіл проходив в СРСР на Північному флоті. Коли Україна стала незалежною – перевівся в Україну, жив у Тернополі, Києві, Львові, очолював військову частину, був заступником начальника управління Західного територіального командування внутрішніх військ. Генерал Кульчицький навчав бойовій підготовці добровольців з Майдану. Тепер це перший батальйон Національної гвардії імені генерала Сергія Кульчицького.

Того дня, 29 травня 2014 року він летів на гелікоптері Мі-8 Національної гвардії України на гору Карачун, що під Слов’янськом. Віз воду, продукти, бронежилети своїм солдатам. Там розвантажили, взяли на борт 12 бійців, які летіли на відпочинок, а після злету – гелікоптер вибухнув. Був збитий російськими бойовиками пострілом з лісосмуги з переносного зенітного ракетного комплексу. Один військовослужбовець Національної гвардії дивом уцілів, але дістав тяжкі травми. Це другий пілот Олександр Макеєнко. Перебував у тому польоті ще один військовослужбовець-тернополянин Курилович Віталій Іванович – майор, начальник групи бойової та спецпідготовки ЗСУ. Похований у Тернополі. Генерал-майора Сергія Кульчицького поховали у Львові на Личаківському цвинтарі на полі почесних поховань. А мама Героя живе у Тернополі.

Указом Президента України від 20 червня 2014 р. « за виняткові військові заслуги перед Українською державою, героїзм і самопожертву, виявлені у захисті державного суверенітету України» Сергію Петровичу Кульчицькому присвоєно звання Героя України (посмертно).

Звання Героя України удостоєний молодий лейтенант Гарматій Володимир Михайлович – командир мінометного взводу 51-ої механізованої бригади. Народився в с. Чернелів-Руський Тернопільського району. Був на Майдані. Навчався на 5 курсі ТНЕУ, у 2013 р. закінчив військову кафедру університету. Коли мобілізували до армії, пішов не вагаючись. Загинув 25 липня 2014 р., підірвавшись на фугасі під час евакуації техніки у Свердловському районі Луганської області.

«За виняткову сміливість і героїзм, виявлені у захисті Державного суверенітету і територіальної цілосності України, вірність військовій присязі» 13 жовтня 2016 р. присвоєно звання Героя України. (посмертно)

Дивлячись на стенди з фотосвітлинами загиблих, не можна без хвилювання і болю читати їхні такі короткі біографії: народився – вчився – був на майдані – пішов добровольцем… Загинув… Кожне ім’я загиблого – приклад героїзму. Вони всі для нас Герої. Їх подвиг – безсмертний.

Надія Боженко, старший науковий співробітник відділу нової та новітньої історії