Трагічна історія книги. “Кобзар” Тараса Шевченка 1927 року

До Дня перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі

“Кобзар” – книга, яка є у кожній українській хаті, яку багато хто знає напам’ять, яку переписували і навіть ілюстрували у рукописах. Вже перше видання стало рідкісним ще за життя поета, бо після арешту Тараса Шевченка у 1847 році “Кобзар” був заборонений у Російській імперії і вилучався як з бібліотек, так і з особистих книгозбірень.

Сьогодні пам’ять про великого поета зберігається у мільйонах примірників його творів, але є серед них один із насправді трагічною та водночас мотивуючою історією.

Чи бачили ви “Кобзар”, який 20 років знаходився в таборах ГУЛАГу?

Особливою у музейній Шевченкіані є збірка поезій 1927 року київського видавництва “Сяйво”. Невеличкий, аж почорнілий томик привезла із заслання Євгенія Будник-Кекіш і вже в роки незалежності України передала реліквію на збереження до музейної скарбниці. Історію своїх поневірянь тернополянка зворушливо описала у листі:

“Народилась я 1924 року в с. Чайчинці Вишнівецького району. Під час німецької окупації вступила до лав Юнацтва ОУН. Брала участь у визвольних змаганнях, а коли почалася друга большевицька окупація боротьба продовжувалася.️ Отже, в 1945 р. я потрапила раненою до рук большевиків. Після страшних допитів в катівні Крем’янецької тюрми, була засуджена на десять років ув’язнення і п’ять – позбавлення прав. Покарання відбувала у Воркуті.️ Вже минав другий рік неволі, я працювала на будові. В бригаді був літній чоловік, теж невільник, родом з України, Кам’янця-Подільського, Степан Налигач. Одного разу він сказав: “Вже 10 років караюсь в таборах. Чорні та пекельні ці роки були… Оце незабаром я звільняюсь…Хочу в тебе запитати, який носиш на душі тягар? У твоїх очах стільки смутку і болю, ще ні разу не бачив твоєї усмішки. Хотів би тебе чимось потішити чи розрадити, але не знаю як”️  – “Недавно я втратила двох моїх братів, тож немає таких слів, якими б ви могли мене втішити. Закатували моїх братів енкаведисти, одного на Україні, а другого в концтаборі, батьки і сестри з дітками вивезені до Сибіру”. Розповіла все і заплакала… Цей мученик Степан Налигач слухав мою розповідь і сумно дивився за обрій тундри… “Так, так вони нікого не пощадили.” Не забула я розказати про наші визвольні змагання, про які він нічого не знав, яка в сорокові роки була боротьба з німецькими окупантами, пізніше з большевиками. ️”Не пропали марно наші труди двадцятих років. Ви продовжили нами почату боротьбу, спасибі Вам,” – промовив… На його очах бриніли дві сльози. “Я хочу тобі подарувати те, що маю найдорожче. Ще на початку мого ув’язнення мої донечки вислали мені. Візьми, дитино, бо ж тільки почався твій трудний шлях, тобі з ним буде легше вижити.” Дає мені “Кобзар”! ️О, Господи! Ти мій! Який величний дарунок! Взяла з великою вдячністю тремтячими руками “Кобзар”, поцілувала його, а на очі навернулися сльози. Тепер я не самітна. В свобідний час читала, вивчала напам’ять, співала пісні на слова Шевченка. Тривожило мене тільки одно – де заховати “Кобзар ” від надзору чи тоді коли ми здавали свої вбогі речі в “прожарку”. Не раз загортала свій скарб в якусь ганчірку, запихала в рукав бушлата і зав’язувала, аби не випав. Через обшуки в бараці не було де заховати, але він, мій “Кобзар”, допоміг пройти всю колючу ниву, з ним я вижила. А він, сердешний, перебув два терміни ув’язнення, тобто 20 років: 10 – Степана Налигача і 10 – моїх. Ось чому він має такий жалюгідний вигляд.”

І справді, не кожен зупиниться оглянути нічим непримітну книгу, більше уваги дістається найвартіснішому виданню ,,Кобзаря” з ілюстраціями нашого земляка Івана Марчука. Але цікаво, що обидва раритети мають дещо спільне: 42 картини до творів Шевченка геніального Івана Марчука, 42 гравюри у виконанні Петра Носка.
На жаль, у примірника, що належав Є. Кекіш вціліло лише 37.

Трагічною була й історія видання збірки поезій Тараса Шевченка 1927 року. Фактично весь наклад (50 тисяч примірників) був знищений у 30-ті роки. Автора передмови Фелікса Якубовського звинуватили у приналежності до “Польської революційної організації” та розстріляли 1937 року.

Прихильнішою була доля до художника Петра Носка, який дивом пережив голод та репресії. Серія ілюстрацій, створена у 20-ті ХХ ст. – самобутня та неповторна, адже прототипами багатьох були його батьки та донечка Таня, яку він сам виховував з двох років. Вшановуючи пам’ять художника П. Носка, його дочка відшукала у Парижі в бібліотеці Симона Петлюри примірник, який став зразком для факсимільного відтворення видання збірки поезій Т. Шевченка (Тетяна Носко побувала в Тернополі 2003-го).

Щороку фонди музею поповнюють сотні нових видань різноманітної тематики. Надзвичайно цінною є колекція “Кобзарів”: презентабельні, подарункові чи ілюстровані геніями, пожовклі, вицвілі чи почорнілі – у кожного з них своя особлива місія…

Світлана Ковальчук, завідувачка сектора обліку відділу фондів

Переглядайте відео на нашому YouTube-каналі: https://youtu.be/U0e5Xq2LIWI