Лесь Курбас – 137

Життєва гра Майстра тримає в напруженні від початку до кінця.

Звершувалося надскладне особливе призначення – бути Людиною, стати Театром, залишитись Героєм.

Зірка театрального сяйва світила для великого мистецтва – модернового і відчутно українського, але ця дорога не завжди встелялась лаврами.

Час для нього не був побратимом. Час завжди змагався з його інтелектом, бо останній із завзятістю діяв наввипередки.

Визрівала справжня культурна революція.

Запахло Березнем.

Лесь Курбас ставав Театром.

Його «Березолю» не бракувало ані барв, ані сміху, ані сліз… Завіса привідкривала світ ще незвіданих емоцій та глибоких сенсів.

Театральний геній жив власною «лабораторією творчости», що ґартувала нову, напрочуд професійну, мистецьку генерацію, якій під силу було виховати і думаючого глядача-естета.

… такого Леся Курбаса вже побоялися…

Хочеться сьогодні, у день уродин – 25 лютого, згадати його ім’я, значимість призначення і пам’ятний образ.

Усміхнений молодий і ґалантний інтелектуал з пронизливим поглядом радости – він таки залишив позаду себе час і театр став його життям. Скидає дуже вправним легким і вдячним рухом свого чорного крислатого капелюха перед шанувальниками…

Шукаймо в цій історії сьогодні нові сенси.

Століття минуло… Новітня гра.

Героями стають сучасники.

Низько схиляємо голови перед ними і дякуємо – за віддане служіння!

Адже своє майбутнє хочемо писати самі!

На фото: Портрет графічний (шарж) «Лесь Курбас», 2014 р. Автор Микола Дмітрух (м. Тернопіль). Картон, олійна пастель. 50х40 см. Із фондової збірки Тернопільського обласного краєзнавчого музею.

Оленка Крупніцька, старша наукова співробітниця художньо-рекламного відділу ТОКМ