Шкільне життя Тернополя першої половини ХХ століття із старої фотографії

У шкільний приватний заклад Тернополя запросили  майстра фотографа, котрий умів бездоганно ловити світ об’єктивом і залишатись невідомим для майбутнього. Його чекали учні останнього випуску 2-го класу ліцею-гімназії товариства «Рідна школа», щоб зробити фотосесію на згадку. Сам майстер, мабуть, і не здогадувався, скільки поколінь ще житиме ця особлива, зафіксована ним, настроєва мить.

Для фотозони обрано класну кімнату з рисами скромної простоти. Справді, для досягнення власних внутрішніх висот нічого зайвого і не потрібно Мінімум меблів з природних матеріалів ручної роботи. Кімната простора, стіл учителя та класна дошка залишилися поза кадром, але видно, що стіни побілені, підлога дерев’яна, стоять скрипучі двомісні парти з прикріпленими лавками, дві шафи для шкільного приладдя…

Впізнаються і національні традиції. Одразу відчувається, що гімназія виконувала роль потужного національно-культурного осередку. «Огонь запеклих не пече» – можна читати з погруддя українського пророка Тараса Шевченка, що під покровом вишитого рушника промовляє до кожного серця учнів гімназії. Відомо, що виховувалась тут патріотична молодь (діяло спортивно-патріотичне товариство «Пласт», Марійська дружина, а в 1935 році в гімназії сформувався підпільний осередок юнацтва ОУН).

Красу юності та весну в очах ловив майстер, а ліцеїсти, направду, вже були готовими до іспиту зрілості. Шістнадцять поглядів – світлих, мрійливих і впевнених – втішають свого наставника-керівника ЯРЕМУ ЯКИМА ЯКИМОВИЧА, котрий став не на одне століття зразком Вчителя. Психолог, філософ, мовознавець, літературознавець, культурно-освітній та громадський діяч і навіть музейник (при товаристві «Рідна школа» заснував музей). Його 55-літній вік не виказує пройдену Першу світову війну, російський полон, військовий досвід в Українській Галицькій Армії й табірне життя інтегрованих українських вояків у Чехії, а лише виразну інтелігентність і духовну спорідненість з вихованцями. Без пафосу, скромно сидить професор Яким Ярема на такому ж невибагливому стільці (віденського типу), намагаючись залишитися в одному просторі та на одному подиху з аудиторією випускників.

Дівчата тримають вишуканий стрій гімназисток-випускниць (елегантні міді-сукні доповнені зачісками «фальованого» волосся), а хлопці-гімназисти у стильних костюмах стоять «до знимки» в останньому ряді. Окрім одного, що сидить за останньою партою, – це майбутній вчений-поліглот, літератор, поет та перекладач. Можливо, він вже тоді розумів природу речей, відчував цінності відносин, бо через 56 років ця світлина сколихне в його пам’яті спогади про навчання і він «зі Львова» фотозгадку передасть в Тернопільський обласний краєзнавчий музей. Його ім’я – Хоміцький Остап Васильович (родом з містечка Залізці (суч. Тернопільський район).

Навіть фотограф не міг знати, що цим випускникам вже через два роки після закінчення гімназії буде диктувати правила життя і виживання Друга світова війна. Остап Хоміцький, її пройшов, не зламався, як і його вчитель. Вижив у«згоїнах війни». Бо ж «огонь запеклих не пече»… А зв’язок між Вчителем – вічний (згодом, Остап Хоміцький, продовжив педагогічну місію Якима Яреми, прийнявши від нього керівництво кафедрою іноземних мов Львівського зооветеринарного інституту). Засіяне зерно справжнім вчителем – завжди проростає.

Фотограф одержав грошову винагороду за свою роботу, а ми сьогодні завдяки дбайливим випускникам у музейній збірці маємо значно цінніше – минуле людей, те, чого вже немає, те що зветься “історія”…  Старі фотографії, як Дух Часу, у них ніщо не є завершеним і заодно ніщо не є досконалим.

 Дорогі вчителі, вірте у кожну дитину, допомагайте їм відшукати себе, полюбити усім серцем Землю свою, Культуру свою, Мову свою… Україні потрібна мудра і сильна нація.

А сьогодні ще вигріті літом айстри, жоржини, чорнобривці і різнотрав’я найцінніших дитячих емоцій – ДЛЯ ВАС!

Оленка Крупніцька, старший науковий співробітник художньо-рекламного відділу ТОКМ