ВІДЛУННЯ ТАЛАНТУ

Пошановуючи 97-річчя від народження заслуженого працівника культури УРСР Василя Зуляка у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї експонується виставка фондових матеріалів «Трембітала доля майбуття…».

Документальні світлини «ведуть» відвідувачів у минувшину: виконавці оркестру народних музичних інструментів (1956 р.); кобзи оркестрові конструкції майстра Василя Зуляка: дві великі й середня. (1960-70/?/ роки); листи письменника Максима Рильського до Василя Зуляка, керівника оркестру українських народних інструментів (1962 р.); Ярослав Кривецький  – робітник, ветеран праці Мельнице-Подільських експериментальних майстерень (1980 р.); народні музичні інструменти на виставці виробів Мельнице-Подільських експериментальних майстерень (1980 р.); народні музичні інструменти на виставці виробів Мельнице-Подільських експериментальних майстерень (1980 р.) тощо.

Концертну діяльність самодіяльного народного оркестру українських народних інструментів Мельнице-Подільського Будинку культури, очолюваного Василем Зуляком, засвідчують рідкісні афіші 1960-их років.

Представлену тематичну «бібліотеку» науково-популярних та академічних видань (історико-краєзнавчий збірник наукових праць «Літопис Борщівщини», «Тернопільський Енциклопедичний Словник», ін.) збагачує упорядкована Ю. Кройтором книжка «Василь Зуляк – людина і митець».

Подано також касету «Останній кольоровий фільм про батька».

«Мельницьким», вишитим у 1960-их роках, рушником-оберегом обрамлено живописний портрет Василя Зуляка,  намальований Євгеном Шпаком (2011).

Біографічна довідка:

ЗУЛЯК Василь Олександрович (19.08.1921, с. Гермаківка, нині Борщівського району Тернопільської області – 20.07.1992, смт Мельниця-Подільська Борщівського району Тернопільської області) – виконавець на народних інструментах, майстер із виготовлення, реставрації, реконструкції та вдосконалення українських народних музичних інструментів. Заслужений працівник культури УРСР (1966). Музичну освіту здобув приватно у місцевих скрипалів Якова Яреми та Гефнера. Грі на народних інструментах навчався у Андрія Маличка, майстерності з виготовлення музичних інструментів – у Григорія Каськуна. Був завідувачем клубу у Гермаківці (1939 – 1940); директором (1940 – 1941), художнім керівником (1948 – 1968) Будинку культури у Мельниці-Подільській, засновником, керівником і диригентом одного з перших повоєнних оркестрів українських народних інструментів, керівником майстерень з виготовлення українських народних інструментів при ньому. Оркестр значною мірою став прообразом для створення самодіяльних та професійних колективів такого типу в Україні. Водночас 1968 – 1982 – керівник організованих ним виробничих експериментальних майстерень Музичного товариства УРСР у Мельниці-Подільській. Наявність цих майстерень сприяла формуванню оркестрів та ансамблів українських народних інструментів у різних регіонах України у 60 – 80-их рр. ХХ ст. Зуляк удосконалював ті рідкісні українські народні інструменти, які б надавали звучанню оркестру найяскравішої національної тембрової колоритності. У різні роки реконструював і виготовив сопілки, концертні цимбали у 3-ох модифікаціях, ліру, козо-бас, волинку (козу), гуслі. Йому належить пріоритет у відродженні сурми та кобзи.