Відроджена втрата

Іван Хворостецький – український художник і педагог, майстер ліричного пейзажу. Народився 18 квітня 1888, у с. Юридики (нині у складі м. Почаєва, Тернопільщина) у сім’ї робітника майстерні Почаївської лаври. Вивчившись у парафіяльній школі, він у 1900-ті роки проявив хист до малювання, працював у іконописних майстернях, неодноразово був запрошений як помічник для розпису церков, одночасно навчаючись у професійних іконописців.

1908 – 1915 – навчався у Київському художньому училищі. 1916-го став студентом Петербурзької Академії мистецтв, але після місяця занять був мобілізований (невдовзі його звільнили від військової служби через хворобу).

Художнику була притаманна любов до рідної природи, що зумовило його захоплення пейзажем, оповитим ліричними настроями. Його твори експонувалися на різноманітних виставках з 1915 року, незмінно привертаючи увагу щирістю й задушевністю, бездоганним смаком, стриманим, але глибоким і виразним колоритом.

Викладацький шлях Хворостецький розпочав у 1916 році вчителем малювання вищого початкового училища у Деміївці. Пізніше поєднував обов’язки вчителя малювання й креслення у середніх школах Києва з навчанням у Київському художньому інституті (1925 – 1928). Викладав у Київському художньому технікумі (1929 – 1934), у Київському будівельному інституті (1932 – 1936). З 1935 року працював асистентом у Київському художньому інституті (з 1940 року – доцент). У 1936 році розпочав керувати студією образотворчого мистецтва Київського Палацу піонерів.

Радянські умови змушували Івана Хворостецького зображати сцени того часу, але й у цих творах підкуповувала живописність, гарне пейзажне тло. Його картина «Пралі» була 1928 року показана на бієнале у Венеції та здобула там заохочувальну премію. Художник увійшов до складу АРМУ, був членом АХЧУ, Українського мистецького об’єднання, брав участь у їхніх виставках. З 1938 року – член Спілки радянських художників України.

Педагогічний шлях Хворостецького перервала війна. Під час окупації гітлерівцями Києва, художник був змушений покинути житло та майно, перебрався у рідний Почаїв, де залишився й у повоєнні роки. Творчий доробок згорів (згодом частину втраченого відновлено). Митець присвятив себе переважно творчій праці, обмежуючись веденням занять художнього гуртка в середній школі. Продовжував творчі пошуки у царині пейзажу, чому сприяли неодноразові поїздки до Криму. Серед доробку тієї пори – картини «Озеро в Тернополі» (1955), «Зима в Кремінці» (1957), «Почаївський мотив» (1958), «Хвилі» та ін. За участю художника відбувалися численні вернісажі, було проведено низку його персональних виставок.

Помер від запалення легень, 19 листопада 1958. Похований у Почаєві.

У 1989 році в Почаєві було відкрито Меморіальний музей художника І. Ф. Хворостецького.

Нині твори митця зберігаються в Національному художньому музеї України, Тернопільському обласному художньому музеї, у музеях Кременця, Миколаєва та інших.

У Тернопільському обласному краєзнавчому музеї фонд маляра налічує 249 одиниць збереження: «Живопис» – 132, «Рідкісні документи» – 43, «Фотографії» – 33, «Негативи» – 10, «Рідкісні книги» – 5, «Плакати, листівки» – 3, «Речові матеріали» – 3 (годинник, окуляри, етюдник), «Науково-допоміжні матеріали» – 18, поза нумерацією – 2.

130-річчю митця присвячено виставку фондових матеріалів «Майстер ліричного пейзажу». Фотодокументальну основу збагачують картини: «Пасіка», «Початок весни» (обидві – 1947), «Скирди» (1952), «Морський етюд» (1954), «Зима» (1955), «Весна», «Останній сніг» (обидві – 1956), «Березень» (1957), «Зима», «Озимина зійшла», «Гриби» (усі – 1958), десятки інших.

Відновлене силою волі непересічного майстра пензля – варто подивитися!..