Впродовж минулих століть українці поклали мільйони жертв в боротьбі за Українську незалежну державу. В історію українських визвольних змагань золотими літерами записана діяльність Української Повстанської Армії.
Чи не найбільший внесок у розвиток українського націоналістичного руху зробила українська скаутська організація Пласт, яка від 1911 до 1930 років діяла легально. Було виховане не одне покоління пластунів, які зайняли провідні позиції в ОУН та УПА.
Членів організації впродовж життя зобов’язувала пластова присяга:
«Присягаюсь своєю честю, що робитиму все, що в моїй силі, щоб бути вірним Богові й Україні, помагати іншим, коритися Пластовому Законові і слухатись Пластової влади».
Днем заснування Пласту в Україні вважають 12 квітня 1912 р., коли викладач Львівської академічної гімназії О. Тисовський прийняв присягу у 40 пластунів.
У Тернополі перший пластовий гурток створено у вересні 1912 року при українській державній гімназії ім. Франца-Йосифа під проводом професора І. Галущинського, через рік його очолив В. Безкоровайний.
Діяльність Пласту того часу складають майже щотижневі мандрівки, теренові ігри з підкладанням, слідженням, щотижневі сходини з вивченням історії визвольної боротьби, виголошенням рефератів, дискусії, набуття пластових умілостей, розвиток пам’яті, вивчення картографії, азбуки Морзе.
З початком Першої світової війни практично всі пластуни віком понад 16 років зголосилися до лав Легіону УСС, у тому числі і вихідці з Тернопілля. Понад 600 вихованців Пласту взяли участь у національно-визвольних змаганнях і більшість з них поклали свої життя на полі бою.
Молодь 20-х років виростала в тяжкий повоєнний час. Свіжими залишалися в її пам’яті згадки про Українську державу і Українську Галицьку Армію. З болем переживала вона невдачу визвольних змагань, масові арешти провідних людей, знущання над українцями. Всі ці події зміцнювали її національну свідомість.
У кожному навчальному закладі, де були українці, створювалися пластові гуртки. До праці в Пласті повертались колишні працівники та вихованці, які пройшли через воєнну завірюху. Пласт став кузнею найкращих кадрів ОУН.
Вихованцями Пласту були і Роман Шухевич, і Степан Бандера. Через важку хворобу (ревматизм колінних суглобів) С. Бандеру протягом двох років не приймали до Пласту. Бували моменти, коли хлопець зовсім не міг ходити. І лише власними надзусиллями він переміг біль і здав необхідні для вступу фізичні вправи.
Українські націоналісти поставили основною своєю політичною метою – здобуття Української Самостійної Соборної Держави. Перша заповідь Декалогу українського націоналіста гласить:
«Здобудеш Українську державу, або загинеш в боротьбі за Неї».
Польський часопис у замітці «Бунт молодих» писав:
«Таємнича ОУН – Організація Українських Націоналістів є сильнішою від усіх українських легальних партій докупи. Вона панує над молоддю, вона творить загальну опінію, вона працює зі страшним темпом, щоб втягнути маси в круговорот революції».
Польська окупаційна влада тільки чекала зручної нагоди, аби заборонити Пласт на офіційному рівні. Розпочалася шалена антипластова кампанія. 26 вересня 1930 року було остаточно заборонено Пласт на всіх землях Польщі. У Тернополі заарештовано 70 гімназистів державної української гімназії за підозрою участі у саботажних акціях.
Старше пластунство активно включається в підпільну боротьбу і відіграє в ній далеко неостанню роль.
В польських судових процесах імена пластових вихованців Степана Бандери, Василя Біласа, Ярослава Старуха, Катерини Зарицької, Михайла Сороки гучно лунають і стають легендою та прикладом до наслідування.
В роки Другої світової війни формується Українська Повстанська Армія. Вихованці Пласту не просто взяли участь в нових Визвольних Змаганнях, а стояли біля витоків організації.
З 1943 року головним командиром УПА стає Р. Шухевич, а шефом штабу – Дмитро Грицай – «Перебийніс», член пластового куреня «Чорноморці».
Командиром УПА-Південь був вихованець Пласту Омелян Грабець. Коли в західному регіоні постала Українська народна самооборона, то керівником Карпатського краю (Станіславська, Дрогобицька, Чернівецька області) став пластун Олекса Гасин – «Лицар», а командиром Львівського краю (Львівська і Тернопільська області) – член Пласту у Сокалі Василь Сидор – «Шелест».
До чільних провідників ОУН належали також пластуни: Василь Кук, Микола Арсенич, Олег Кандиба, Зіновій Тершаковець, Катруся Зарицька (керівниця жіночої сітки ОУН), Ярослав Старух, Дмитро Клячківський.
Між середніми та молодшими командирами УПА тяжко ідентифікувати пластунів, тому що в більшості не знаємо їхніх справжніх прізвищ, а тільки бойові псевдо. Але про чисельність і вплив пластунів свідчить такий спогад:
«В УПА зразу панували пластові порядки. Члени ОУН, що організували перші відділи, були здебільшого колись пластунами і називали свої частини переважно назвами різних птахів чи інших тварин, як цього навчились в Пласті».
Старшинська школа УПА на Поліссі в 1943 році носила назву пластового куреня «Лісові чорти».
Один із командирів середнього рівня сотник Степан Стебельський («Хрін») командир сотні на Лемківщині, більш відомий тим, що в бою з його підрозділом загинув польський генерал Сверчевський (березень 1947 р.), у своїх спогадах про матір пише:
«Ти казала мені йти на прогульки в Карпати, відвідати Маківку, Ключ. Ти казала мені вступити до таємного Пласту… Я слухав Тебе – і пластове життя, мандрівки виховували мене. Там я навчився багато. Пластові ватри і зустрічі, зв’язки, гри, вправи дали мені багато: з того й користуються. Дванадцяти і чотирнадцятилітні хлопчаки ми горіли бажанням взяти в руки зброю й стати до боротьби за Українську державу. Колись це були мрії, сьогодні (у 1948 р.) – дійсність».
Тисячі вихованців Пласту на різних старшинських, підстаршинських щаблях, у рядовому строю, або ж у глибокому підпіллі взяли в цих Визвольних Змаганнях участь і виконали свій обов’язок перед Вітчизною в боротьбі за Українську Самостійну Соборну Державу.
Їхній загартований дух, військовий вишкіл, розвідницький хист, широкі знання, залізна дисципліна та самовладання дозволили це успішно здійснити.
І сьогодні пластуни різного віку, які не готувались до війни, разом з українськими патріотами вступили у бій з російськими окупантами, щоб відстояти Українську державу, не допустити знищення української нації.
Любов Левенець, старша наукова співробітниця відділу новітньої історії ТОКМ
