Сьогодні ми вшановуємо один із головних національних символів України – Державний Прапор, що є уособленням нашої національної єдності, честі та ...
25 Листопада, 2024
У статті вперше представлено документ – відповідь від КДБ Карельської АРСР на запит Тернопільського обласного краєзнавчого музею 1989 року про долю Леся Курбаса.
«Іде Лесь Курбас, а за ним йде нова доба… Іде Лесь Курбас і «слідить» на тій новій добі. Слідить «Царями Едіпами», «Газами», «Гайдамаками», «Макбетами», «Хіггінсами». …Не заважайте йому: хай іде!» (О. Вишня).
Не дали йти… Зупинили… Змусили стати дійовою особою іншого театру – страшного сталінського театру абсурду, де професорів, науковців, письменників заставили грати ролі диверсантів, шпигунів, зрадників Радянської влади.
Актор і режисер, публіцист і організатор театру, театральний педагог і сценічний діяч, драматург і перекладач, мислитель – Лесь Курбас був однією з найяскравіших зірок української культури. Це не могло не привернути увагу чекістів.
Почалось все в Харкові 5 жовтня 1933 року із жорстокої критики його творчості, яка раптом перестала бути «пролетарською». Його звинуватили в українському націоналізмі і усунули від керівництва провідним театром України.
25 грудня 1933 року Курбаса заарештували – без ордера, без санкції прокурора. Ордер виписали 26 грудня. Тому в документах з’явились помилки про дату арешту.
На початку березня 1934 року його перевезли в Харків, де 10 березня 1934 р. витиснули, вибили «зізнання» про належність до контрреволюційної організації УВО, підготовку замаху на державних діячів.
Курбас потрапляє в табір Біломорсько-Балтійського каналу на Ведмежій горі (Архангельська область). Пізніше за доносом О. Алексєєва його переводять у табір суворішого режиму на Вянь-Губі, потім – на Соловки.
Трагічну долю Леся Курбаса досліджували науковці, історики, мистецтвознавці, журналісти. Особливо важко було пізнати трагічні сторінки його життя після арешту.
Життя Леся тісно перепліталось з Тернопіллям. Він навчався у Тернопільській гімназії, в жовтні 1915 року заснував у Тернополі перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори»…
Тернопільський краєзнавчий музей не міг не долучитись до досліджень життєвого шляху однієї з найвидатніших постатей українського культурного життя 20-х – початку 30-х років.
У 1989 році з метою дізнатись правду про останні сторінки хресного шляху Леся Курбаса директор Тернопільського обласного краєзнавчого музею Венедикт Лавренюк зробив запит у Комітет державної безпеки Карельської АРСР м. Петрозаводськ.
Ось таку відповідь звідти надіслали (переклад автора).
Комітет державної безпеки Карельської АРСР
20.12.1989 № 821
м. Петрозаводськ
Директору Тернопільського краєзнавчого музею
т. Лавренюку В. А.
м. Тернопіль, вул. Бугайченка, 3
На № 957-01 від 19 жовтня 1989 р.
На Ваш запит про долю Леся Курбаса повідомляємо наступне.
В кримінальній справі на Курбаса Олександра Степановича ведення справи 1937 року є наступні документи.
Був одним з керівників контрреволюційної організації «УВО». Був пов’язаний з Тумським та іншими Для контрреволюційної націоналістичної пропаганди і зв’язку з контрреволюційними націоналістами використовувався Український театр «Берези» (прим. орфографію збережено), керівником якого він був. Концентрував в театрі контрреволюційний елемент і виховував кадри в контрреволюційному націоналістичному дусі.
Судовою Трійкою при КОДПУ УРСР (прим. КОДПУ Колегія Об’єднаного державного політичного управління) від 9 квітня 1934 року за ст. 54-ІІ КК УРСР засуджений до ув’язнення в ВТТ ( прим. виправно-трудових таборах) на 5 років.
Перебуваючи в Соловецькому таборі на керівній роботі по лінії театру, уперто підбирав кадри виключно з українських контрреволюційних націоналістів. Часто знаходиться серед українців Ірчан-Бобюк, Владимиров, Гоккель, Генрікс, в оточенні яких говорить, що в «Радянській Україні панує диктатура чорносотенної російської кліки і що ця кліка знищила ленінську національну політику, українську культуру, літературу і знищує українську мову».
Цікавиться політичними подіями. Вважає, що доля ув’язнених залежить від міжнародного становища. В бесіді з ув’язненим Потураєвим сказав останньому, що відомі йому ув’язнені українські націоналісти, які перебувають в таборах, «духом не падають, тому що у нього є відомості про те, що частина керівників організації, які залишились на волі, продовжує вести роботу так само, як і до їхнього арешту». Відомості одержав від своєї дружини, яка продовжувала мати зв’язки з частиною керівників контрреволюційної організації українських націоналістів у Харкові, які залишились на волі. Має намір втекти з таборів.
Довідка підписана начальником Соловецької тюрми ГУГБ Апетером і помічником начальника тюрми Раєвським. Дата підпису не вказана.
Кримінальна справа по звинуваченню Курбаса А. С. переглядалась Військовим трибуналом Північного військового округа 31 січня 1957 року.
У визначенні Військового трибуналу СВО відзначено, що підставою до засудження Курбаса послужила довідка, складена начальником Соловецької тюрми Апетером і його помічником Раєвським. У цій довідці зазначалось, що Курбас серед ув’язнених в Соловецькому таборі висловлював антирадянські погляди.
Кримінальна справа по матеріалах цієї довідки у відношенні Курбаса не порушувалась і попереднє слідство взагалі не проводилось, свідки по справі не допитувались. На підставі викладеного Військовий Трибунал Північного військового округу, керуючись Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1955 року визначив:
Рішення особливої Трійки УНКВД Ленінградської області від 9 жовтня 1937 року у відношенні Курбас (прим. орфографію збережено) Олександра Степановича відмінити та справу про нього за відсутністю складу злочину, на підставі ст. 4 п.5 КПК РРФСР, ведення справи припинити.
Довідка про реабілітацію Курбаса О. С. направлялась Чистяковій В. Н. за адресою: м. Харків, 2, вул. Гірасмана , 19, кв. 18 19 лютого 1957 року. Повторне свідоцство про смерть Курбаса А. С. його рідні можуть отримати у відділенні РАГСу виконкому Кемської районної Ради народних депутатів (186600, м. Кем, КАРСР).
Інших даних про долю Курбаса А. С. в КДБ Карельської АРСР немає.
Згідно існуючого законодавства і відомчих актів КДБ СРСР копії та ксерокопії архівних кримінальних справ не виготовляються.
Зам. Голови КДБ КАРСР місце підпису В. А. Шмиков
КДБ ретельно зберігав документи – свідчення своїх злочинів.
В останні роки вже друкуються фото деяких документів. Але, на жаль, під грифом «Секретно» і надалі залишаються останні сторінки хресного шляху «розумного Арлекіна з кулею в серці».
Лиш відомо, що Леся було розстріляно в урочищі Сандормох, на 16-му кілометрі траси Медвежегорськ-Повенець, Карелія, поховано разом з іншими представниками українського «Розстріляного відродження» у братській могилі.
Вже пізніше у 1993 році на 13-му цвинтарі Харкова встановлено пам’ятник-пантеон родині Курбасів, куди було привезено землю з Соловків для символічної могили Леся, поруч з похованнями матері Ванди Яновичевої і дружини Валентини Чистякової.
Людмила Бочарова, старша наукова співробітниця ТОКМ
Сьогодні ми вшановуємо один із головних національних символів України – Державний Прапор, що є уособленням нашої національної єдності, честі та ...
Шановні краяни та гості музею! Спалах зорі Святвечірньої ночі Хай осяває коляд передзвін, Хай Вам Спаситель рожденний пророчі Сповнить бажання прийдешністю ...
15 травня минає 150 років від дня народження Павла Петровича Скоропадського – відомого військового, політичного, державного, громадського діяча, гетьмана ...