21 лютого минає 125 років від дня народження
АННИ ГЕРАСИМОВИЧ – КОГУТ – діячки хорового мистецтва, диригентки, фольклористки, великої патріотки, якій довелось пережити болючі страждання і поневіряння під час масових репресій тоталітарної радянської системи.
Анна народилася 21 лютого 1899 року у селі Красів на Львівщині у відомій священичій родині. ЇЇ батько, отець Володимир Герасимович був етнографом, письменником, перекладачем.Мати — дочка славного роду Шухевичів (Анна була троюрідною сестрою майбутнього Головнокомандувача УПА Романа Шухевича).
Одразу після народження доньки сім’я переїхала на Тернопільщину, у село Терпилівку колишнього Підволочиського району, де отець Володимир Герасимович отримав парафію. Саме тут пройшли дитячі роки дівчини.
Згодом вона навчалася у Рогатинській гімназії , після якої вступила на філософічне відділення Празького Карлового Університету.
Навчаючись,обдарована музичним слухом, Анна брала участь у студентських хорах під управою диригента М. Рощахівського та інших. Тут вона пізнає методику роботи з хором, вивчає пісенний репертуар. Крім цього,багата музичним життям Прага дала дівчині змогу почути визначні концерти світової слави.
Невдовзі Анна вийшла заміж за старшину УГА Федора Когута. У 1925 році молоде подружжя повертається у рідне село Терпилівку, де жінка організовує сільський хор і стає його диригенткою. Хористи виступають у селах Скорики, Нове Село, Клебанівка, а також у Збаражі, де зазнають переслідувань з боку польських властей.
У 1935 році Анна Когут разом з чоловіком переїжджає до Косова, на Станіславщину. Тут співає у церковному хорі, учителює.
Незабаром стає організаторкою чоловічого,дитячого, мішаного хорів при читальні «Просвіта». Їх виступи мали величезні успіхи у слухачів. У репертуарі колективів були обробки творів М. Лисенка, М. Леонтовича, О.Кошиці та інших відомих композиторів. Звучання було акапельне, відзначалося мелодійністю та гармонійністю.
Після встановлення в 1939 році радянської влади Анна Когут почала працювати у Косівській середній школі вчителем музики. Керований нею учнівський хор посів призове місце в шкільній олімпіаді в Києві, виступав в Каневі на могилі Т. Шевченка, і всюди їх виступи викликали захоплення, вражаючи слухачів високою виконавською майтерністю.
У 1942 році чоловічий хор міста Косова “Трембіта” під керівництвомпані Когутової(єдиної жінки-диригентки) на конкурсі у Львові з нагоди 100-річчя від дня народження М.Лисенка посів друге місце в номінації містечкових хорів Західної України.
З 1944 року подружжя Когутів пішло в підпілля. Анна працювала коректором референтури пропаганди Карпатського крайового проводу ОУН, а разом з тим не полишила і улюбленої справи: організувала хор і виступала перед повстанцями.
У підпіллі Анна Когут видала збірку патріотичних пісень “Співає думу Чорногора” з власною музикою на тексти Марка Боєслава та інших авторів. Ця збірка вийшла під псевдонімом Дзвінчук і поширилася підрозділами УПА, причому надрукована вона була у бункері з допомогою дерев’яних колодок (техніка Середньовіччя), які виготовляли підпільники.
У 1947 році Анна Герасимович – Когут за свою діяльність отримала одну з нагород Української Повстанської Армії – Бронзовий Хрест заслуги, яким відзначали за значний вклад у розбудову збройного підпілля та боротьбу за українську державу.
Як згадує п. Стефанія Солтис, подруга Анни Когут, лиха доля чекала на неї в Карпатах: тут загинув її чоловік Федір, який, будучи в УПА, «попав у засідку». Анна переховувалася під чужим прізвищем: наймалась у господарів, пасла корів, овець, бавила чужих дітей. Проте, вона була видана зрадниками і заарештована у 1953 році у місті Коломиї. Засуджена військовим трибуналом до ув’язнення на 25 років та 5 років позбавлення прав. Згодом відбувся пересуд, і термін зменшили до 8 років.
Покарання Анна Герасимович-Когут відбувала в таборах Мордовії, Кемеровської та Іркутської областей. Підневільне життя на далекій чужині виснажувало подолянку, відбирало у неї сили, поглиблювало тугу за рідним краєм.
А найбільше серце болілоза мамою, яка чекала на неї в рідному домі. «Моя найдорожча Матусенько» – так розпочинала кожен свій лист Анна до своєї неньки. І линув він через далеку далину у тихе подільське село… «Зона», «бараки», «посестри» – такі слова часто вживала Ганнуся в листах до матері. А у відповідь линуло: «Моя найдорожча донечко», «Моє малесеньке», «Моє котятко»…
Після багаторічного ув’язнення Анна Когут повернулася в рідне село на Підволочищину. Тут вона збирала і записувала народні пісні,залишила спогади про Соломію Крушельницьку, Бориса Кудрика та інших відомих людей краю. Жінка знову зазнавала переслідувань, проте не полишила улюбленої справи, поринувши у вир хорової діяльності.
Терпилівський мішаний хор відродився заново, співаючи на численних сценах району та області. У 1986 році колектив виступав на відкритті Співочого поля в Тернополі, диригентом якого була 87-річна (!) Анна Когут. Цим хором вона керувала до останніх років свого життя.
4 травня 1989 року Анни Герасимович-Когут не стало. Але залишилося багато її добрих справ,спогадів,щирих листів. У 1994 році її посмертно реабілітували.
Матеріали родини Герасимовичів поповнили фонди Тернопільського обласного краєзнавчого музею у 1993 році. Всього в архіві – 360 листів, багато книг,документів, речей побутового вжитку.
Серед листів до пані Когутової є винятково цінні. Це листи від Іванни Блажкевич,Марії Деркач, Ольги Дучимінської – плеяди тих незламних жінок, якізазнали переслідувань тоталітарної системита поклали своє життя на вівтар служіння Україні.
З метою вшанування пам’яті Анни Герасимович-Когут у ТОКМ відкрилася виставка фондових матеріалів «Була в дівчини пісня, вся оббита вітрами, була в дівчини доля, вся обвита тернами».
На ній представлені світлини із родинного архіву, рукописні листи, особисті документи та речі… Вони засвідчують високий патріотизм та непересічний талант справжньої українки, сильної духом, незламної жінки, яка, незважаючи на важкі часи, жертовно і самовідданно служила своєму народу.
Люба Вдовин, Галина Гнатишин, старші наукові співробітниці відділу фондів ТОКМ
