ВАЖЛИВО! Шановні колеги, науково-краєзнавчі читання «Патріарх Йосиф Сліпий – будівничий української церкви, духовний провідник нації» (до 130-річчя ...
21 Листопада, 2024
Горбачевський Іван Якович народився 15 травня 1854 року в селі Зарубинці на Збаражчині в сім’ї греко-католицького священника. Батько – Яків Горбачевський гербу Корчак, мати – Гонората Воїнська.
В 1865 році вступив до Тернопільської класичної гімназії. Під час навчання у ній став одним з перших членів гуртка «Громада», заснованого у січні 1863 року учнем 6 класу Іваном Пулюєм. Закінчивши її у 1872 році, вивчав медицину у Віденському університеті.
Ще студентом займався громадською і науковою діяльністю: був головою студентського товариства «Січ», розпочав дослідження з медичної хімії. За цю діяльність студент І. Горбачевський потрапляє під нагляд поліції.
У1887 році закінчив Віденський університет, здобувши ступінь доктора наук. Працював у Відні в Хімічному, згодом – у Фізичному інститутах. 1882 році вперше у світі синтезував сечову кислоту, встановив джерела і шляхи її утворення в організмі. Перша наукова праця «Синтез сечової кислоти» (1882) принесла І. Горбачевському наукове визнання. Вперше у світі 28-літній українець синтезував сечову кислоту з гліцину, до того часу ще нікому не вдалося це зробити, хоча над цим питанням працювали всесвітньо відомі науковці, зокрема Е. Фішер, В. Траубе, О. Розен та інші.
Одним з перших вказав, що амінокислоти є складовими білків; встановив шляхи утворення сечової кислоти в організмі. У 1888 році відкрив фермент ксантиноксидазу. Заслугою вченого стало також те, що він запропонував нову методику визначення місткості азоту в сечі та інших речовин. Один із фундаторів української хімічної термінології на народній основі – праця «Увага о термінольоґії хемічній» (1905), а також співавтор Наукової енциклопедії Отто (найбільша енциклопедія чеською мовою). Кандидат на Нобелівську премію з фізіології та медицини (1911). Автор 66-ти наукових публікацій з хімії, біохімії, епідеміології, судової медицини, токсикології та інших галузей, понад 100 наукових опрацювань у галузі санітарії, багато з яких впроваджено у цей час в Австро-Угорщині.
Вчений заклав основи української наукової термінології, підготувавши два томи підручника органічної та неорганічної хімії українською мовою. В 1924 році був опублікований перший том «Органічна хімія» у Празі. Чеською мовою написав 4-х томний підручник лікарської хімії (1904–08).
У 1883–1917 роках, упродовж 35-ти років, був професором кафедри лікарської хімії Карлового університету в Празі. 1902–1903 роки (за іншими даними 1903–1904) – ректор Карлового університету; декан медичного факультету в 1889–1890, 1894– 895, 1904–1905, 1911–1912 роках.
У 1898 році відзначений найвищою нагородою Австро-Угорщини – орденом Залізної Корони.
У 1906 році І. Горбачевський увійшов до Найвищої санітарної ради у Чеському королівстві, згодом очолив її. З 1908 року – радник цісарського двору та член Королівського чеського наукового товариства (Чеської академії наук).
З 1899 року – дійсний член НТШ, згодом – почесний член його математично-придописно-лікарської секції, у 1911– 1918 роках – її директор (голова). Займався організацією лікарської комісії НТШ.
У 1900 році очолював делегацію на Всесвітньому лікарському конгресі у Парижі, де його обрали віце-президентом та президентом хімічної секції. З 1910 року – почесний президент Українського лікарського товариства.
Іван Горбачевський у 1917 році увійшов до австрійського уряду. Створив перше у світовій практиці Міністерство, яке спеціалізувалося винятково на охороні здоров’я і став його першим міністром (1917–1918). Адміністративними засадами цього відомства, розробленими І. Горбачевським, скористалися згодом інші європейські держави, зокрема і УНР.
На засіданні ради міністрів 31 жовтня 1918 року, протестуючи проти схвалення пропозиції поляків захопити етнічні українські землі – йдеться про так звану «лінію Бугу» із Львовом та нафтовими районами Галичини, – І. Горбачевський подає у відставку. Бере участь у відомій віденській нараді Української парламентської репрезентації, яка ухвалила проголосити «Західно-Українську Народну Республіку».
В 1925 році ученого обрано академіком Всеукраїнської Академії наук (м. Київ). Іван Горбачевський – організатор Першого (1926) і Другого (1932) українських наукових з’їздів у Празі. Член Австрійського Кайзерівського наукового товариства, Чехо-Словацької академії наук та інших наукових організацій, почесний член Спілки українських лікарів у Чехо-Словаччині, Товариства українських інженерів у Празі (1932). Радянська влада запрошувала його в Харків (столицю УСРР) на престижні викладацькі та керівні посади. Академік відмовився.
Викладаючи в 1920-х роках в Українському високому педагогічному інституті у Празі, вчений-патріот відмовляється від платні на користь українського студентського допомогового фонду. Разом з Іваном Пулюєм організував товариство «Українська громада» у Празі.
Важливою є діяльність І. Горбачевського у 1924–35 роках як фундатора і керівника «Музею визвольної боротьби України» – зібрано кошти для закупівлі будинку під музей для розміщення понад 700 тисяч експонатів і документів. Все майно музею у 1945 році було вивезене радянськими спецслужбами.
В 1939 році Іван Горбачевський формує і очолює в Празі Комітет оборони Карпатської України при Центральному союзі українських організацій Чехо-Словацької республіки. Цей комітет зібрав 150 тис. крон для «Карпатської Січі» – армії молодої української держави.
Помер І. Горбачевський 24 травня 1942 року в Празі, похований з родиною поблизу костела св. Матея на празькому цвинтарі «Шарка».
Вікторія Бачинська, завідувачка сектора відділу стародавньої історії ТОКМ
Наступний запис
До 79-ї річниці створення УПА у фойє Тернопільського обласного краєзнавчого музею розгорнута виставка: “Українська Повстанська Армія: історія ...
У Шевченківські дні ми щоразу переконуємося у нев’янучому, всезростаючому інтересі суспільства до його творчої спадщини. Велич Кобзаря полягає у ...