21 травня 1889 року в с. Стара Могильниця на Теребовлянщині у родині сільського священника народився талановитий математик, обдарований педагог і популяризатор математичних знань Мирон Зарицький. Оригінальні світлини, наукові праці та особисті речі українського вченого, котрі передала його дружина Володимира Зафійовська, експонуються в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї на виставці «Поет математики». Найбільше привертають увагу світлини 1897–1906 рр. ще зовсім юних братів Зарицьких – Мирона, Романа та Родіона. Але промайне лиш декілька літ, і вони вже – добровольці Українських січових стрільців.
Та якщо на світлинах час «завмирає», то Мирон Зарицький умів його «повертати». Якось 1913 року, як наречена, Володимира приїхала до Нового Села познайомитися з батьками майбутнього чоловіка. «Скоро, скоро, Дзюнко, бо спізнишся на поїзд». Виявилось, закоханий Мирон переставив стрілки всіх годинників на годину назад, і поїзд давно відійшов. Кмітливий математик, але не тільки: було і захоплення музикою, і природою, зокрема, складання гербарію. У Відні він слухає лекції з природознавства та філософії і майже всі кошти витрачає на квитки у театри, а у Львові – студіював переважно математику та фізику. Першим місцем праці Зарицького була Белзька гімназія, згодом працював учителем у приватних гімназіях Збаража, Коломиї і Тернополя.
Серед учнів Мирона Зарицького в Тернопільській гімназії був і Михайло Сорока. Він згадує, що викладачі математики в гімназії змінювалися дуже часто, але коли прийшов Мирон Зарицький, то виявилося, що і алгебра є дуже зрозумілою, і формули може кожен вивести, і оцінки мали всі гарні. Але 1925 року М. Зарицький зважився на переїзд до Львова. Вже на ювілейному зібранні, присвяченому 30-й річниці математично-природописно-лікарської секції Наукового Товариства ім. Шевченка, він виголосив доповідь філософського змісту «Правда, краса і математика». «Кого не манить ні краса, ні мистецтво, хто живе вбогим духовним життям, той нічого не дасть математиці. Поезія не різниться від математики вищим летом уяви, а математик різниться від поета лиш тим, що все і всюди розуміє…».
Жага досліджень та нових відкриттів краси природи рідного краю приводить Мирона Зарицького до захоплення туризмом. 1932 року він провів цікаву мандрівку на каяках по волинських і поліських річках та озерах. Записався до туристичного клубу, який давав можливість своїм членам ходити по всіх Карпатах без кордонів. Мандрував іноді з товариством, а часто і самітником. У Чорногорі – Хом’як, Шпиці, Петрос, Піп Іван, Говерла. У Ґорґанах – Ґрофа, Попадя, Синевірське озеро, «полонини південних і північних схилів вітали його своїми високими пахучими травами і квітами».
Мирон Зарицький зробив усе можливе, щоб процес вивчення шкільного курсу математики був для дітей цікавим, доступним і сприятливим для власних відкриттів. Зокрема, у польському журналі « Matematyka I szkola» він писав: «Гра є обов’язковою потребою людини , а особливо молодої людини. Тому треба при навчанні математики використовувати цю потребу в грі, особливо, коли від цього користь для самої математики».
Глибоке знання предмету, загальна ерудиція і досконале володіння мовою допомагали йому перетворити сухий математичний матеріал на поезію. Та для цього треба ще й бути знавцем історії математики. М. Зарицький опублікував « Хрестоматію грецької математики» (1936) польською мовою, де вмістив особисто добрані уривки з творів Евкліда, Архімеда, Клавдія Птоломея – у грецькому оригіналі та латинському перекладі. Професор Зарицький запропонував вчителям філологам урізноманітнити свої лекції в класичних гімназіях прикладами з математики, фізики та астрономії, написаними грецькою і латинською мовами, а відтак зацікавлені учні самостійно вчаться користуватися оригіналами. Окрім цього вчений писав математичні статті англійською, французькою, німецькою, іспанською мовами. До 1939 року він опублікував 20 наукових праць у Збірниках НТШ, польських і німецьких журналах, де показав себе як серйозного математика філософського спрямування.
«Мову Мирона Онуфрійовича, його українську мову, вирізняла якась кришталева чистота, дивовижна милозвучність, істинність, непідробність». Студентів вражали його блискучий розум і феноменальна пам’ять. Мирон Зарицький лекції читав без конспектів, повільно, виразно, намагався зробити їх максимально доступними, часто використовував дотепні вставки, щоби відпочила напружена увага студентів, дуже багато записував на дошці математичних формул, рівнянь. Наприклад, для наочності задачі відправляв студента у місто придбати лотерейний квиток. Викладацьку роботу Мирона Зарицького ілюструють оригінальні світлини, на яких професор – серед викладачів та учнів Тернопільської гімназії, польської гімназії у Львові, на засіданні кафедри математики, із студентами Львівського державного університету ім. І.Франка. З 1 грудня 1939 року Зарицький починає працювати у Львівському університеті: продеканом, деканом фізико-математичного факультету, керував кафедрою теорії ймовірності, з 1948 року – кафедрою загальної математики. Одночасно працює науковим співробітником Львівського філіалу АН УРСР та Академії наук Грузинської РСР у Києві та Тбілісі. 1945 року отримує звання професора, а в липні 1946 – учений ступінь кандидата фізико-математичних наук.
Ще про одну важливу деталь нагадує світлина першого випуску студентів фізико-математичного факультету Ужгородського державного університету. 1950 року в УжДУ було відкрито фізико-математичний факультет. Професор Зарицький, котрий у той час завідував кафедрою загальної математики, наполягав, щоб усі перші випускники, які отримали направлення у міста вздовж Транссибірської магістралі, якнайшвидше поверталися на свою рідну землю.
Варто згадати про єдину дочку Мирона Зарицького – Катерину, якій пророчили долю майбутнього науковця, але «Монету», особисту зв’язкову головного командира УПА Романа Шухевича, засудили на 25 років спеціальної в’язниці. Лиш у березні 1952 надіслала вісточку: «Я жива, мною не журіться…». На світлині 1945 року – Мирон Зарицький з онуком Богданом, якого ще немовлям передала з тюрми Катруся на виховання дідусеві і бабусі. Богдан Сорока став відомим художником-графіком, цікаво, що вже його онук Антон Святослав Грін, зіграв головну роль у фільмі Олеся Саніна «Поводир, або Квіти мають очі» (2013).
Професор Зарицький належав до кола тих, хто в першій половині ХХ ст. обговорював традиційну систему міжнародної математичної освіти, щоб трансформувати її для використання в гімназіях Галичини та Львівському університеті. Він написав близько 60 наукових праць і статей, в основному з теорії функцій дійсної змінної, вивчав похідні множини методом алгебри логіки, виходячи тільки з кількох основних аксіом. Займався теорією вимірних перетворень, які переводять довільну вимірну множину в іншу множину такого ж роду, а також переклав з французької мови книжку польського математика Стефана Банаха «Курс функціонального аналізу». Інтереси Мирона Зарицького не обмежувалися лише математикою, він захоплювався музикою і літературою, обожнював оперу та п’єси Шекспіра, був не лише визначним математиком, але й популяризатором складних математичних наук, в його розумінні математика була одним із видів мистецтва.
В останні роки професор важко хворів, але намагався працювати вдома: надавав консультації, приймав заліки і навіть іспити. Серце поета математики зупинилося 19 серпня 1961 року. Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.
Світлана Ковальчук, завідувач сектора відділу фондів ТОКМ
