105-та річниця утворення Західно-Української Народної Республіки

Першого листопада Україна відзначатиме славну історичну дату – 105-ту річницю утворення Західно-Української Народної Республіки.

В ніч з 31 жовтня на 1 листопада 1918 року відбувся славнозвісний Листопадовий чин, в ході якого група галицьких військових старшин на чолі з сотником Дмитром Вітовським перебрала владу у Львові в українські руки.

Вперше на українських землях пережитої Австро-Угорської монархії розпочався процес становлення національної державності. Буквально за кілька днів українська влада була встановлена по всій території Східної Галичини, Північної Буковини і на сході Закарпаття.

Найвищим органом влади стала Українська Національна Рада. 13 листопада 1918 року проголошено Конституанту (Тимчасовий Основний Закон, згідно з яким нова держава отримала назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР), утворений уряд – Державний секретаріат і затверджена символіка: синьо-жовтий прапор і герб – золотий лев на синьому тлі).

Перед новим керівництвом постали архіскладні завдання по всіх напрямках розбудови молодої держави. Але найпріорітетнішим серед них була організація і забезпечення оборони й захисту новоствореної республіки.

Відновлена польська держава категорично не визнавала ЗУНР. Вважала Східну Галичину невід’ємною частиною території Польщі. 28 жовтня 1919 р. поляки створили ліквідаційну комісію по організації польської влади на території Східної Галичини.

Вже з перших днів листопада 1918 р. у Львові виникло збройне протистояння між українськими військовими і польськими боївками. Розпочалася важка і трагічна польсько-українська війна, яка тривала майже два роки.

В ситуації, що склалася, українська влада чітко розуміла необхідність створення боєздатної регулярної армії.

13 листопада 1918 року Українська Національна Рада прийняла закон, в якому йшлося про військовий обов’язок громадян ЗУНР. Мобілізації підлягали чоловіки-українці віком від 18 до 35 років. Організацію і порядок мобілізації здійснював Державний секретаріат військових справ уряду ЗУНР на чолі з Дмитром Вітовським. Для успішного проведення набору до війська був здійснений адміністративно-територіальний розподіл ЗУНР на три області: Львівську, Станіславівську, Тернопільську. Кожна область відповідно поділялася на 4 округи, а округи – на 5-6 повітів. На чолі військової округи стояв комендант, який відповідав за хід мобілізації.

Процес створення галицької армії відбувався в неймовірно складних умовах: для комплектування військових підрозділів катастрофічно не вистачало українських старшин, були серйозні проблеми з військово-технічним забезпеченням, одягом та спорядженням. Базовою основою майбутньої армії були, звичайно, українські січові стрільці, які мужніли і гартувалися на полях битв Першої світової війни. Незважаючи на всі труднощі, мобілізація відбувалася досить активно. Високий національно-патріотичний дух і незбориме бажання захистити свою державу дало можливість в порівняно короткий час сформувати чисельну військову силу.

Станом на 22 листопада 1918 року, коли уряд ЗУНР і військові сили змушені були залишити Львів і переїхати до Тернополя, в лавах Збройних Сил ЗУНР нараховувалося 4,5 тис. вояків, з них 160 старшин. На початку грудня 1918 р. їх кількість становила 30 тис. бійців. З березня 1919 р. в Українську Галицьку Армію (УГА) було мобілізовано 126 тис. чоловік.

Перші армійські формування виникали стихійно. Створювалися окремі військові групи, які носили територіальні назви («Схід», «Північ», «Старе Село», «Кальварія» та ін.). Основним їхнім завданням було оточення Львова і звільнення його від поляків.

Вище військове керівництво здійснювала Начальна Команда Галицької Армії (НКГА). Вона контролювала ситуацію на фронті і керувала бойовими операціями.

З 10 грудня 1918 р. головним командантом УГА став генерал Михайло Омелянович-Павленко – виходець з Наддніпрянщини, досвідчений військовий, один з організаторів армії УНР. Його заступник і нач. штабу полковник Є. Мєшковський в січні-лютому 1919 р. здійснив реорганізацію УГА. Структурно вона була поділена на 3 корпуси по 4 бригади в кожному. Є. Мєшковський в липні 1920 р. був поранений біля с. Чорний Острів (Хмельниччина), помер в госпіталі в м. Тернополі, похований на Микулинецькому кладовищі.

В перші місяці 1919 р. УГА робило декілька спроб наступу на Львів. Особливо успішною була Вовчухівська операція в лютому 1919 р., але місія ген. Бартелемі, яка прибула в ЗО УНР, змусила галичан припинити наступ і розпочати переговори з поляками, які виявилися безрезультатними.

Попереду на молоду галицьку армію чекали серйозні випробування. Військо відступало під натиском польської армії, на допомогу якій прийшов із Франції ген. Ю. Галлер зі своєю потужною військовою силою, сформованою з польських емігрантів.

На кінець травня 1919 р. галицьке військо опинилося в сумнозвісному «чотирикутнику смерті» на південному сході Тернопільщини.

Незважаючи на зневіру і розпач, що панували серед військових, ціною неймовірних зусиль армії вдалося несподівано для поляків перейти в наступ. 9 червня 1919 р. розпочалася знаменита Чортківська офензива, яка воістину стала тріумфом героїзму і звитяги. Її організував і провів Головнокомандувач УГА ген. О. Греков – талановитий військовий, родом з Чернігівської губернії. За три тижні наступу було звільнено значну частину території Тернопільщини, в т. ч. і сам Тернопіль.

В ході операції армія значно зросла чисельно за рахунок добровольців з тих міст і сіл, через які вона проходила під час наступу. Галицькі чоловіки залишали свої домівки і хто в чому йшли з армією. Їх було так багато, що командування не змогло всіх прийняти, в першу чергу через матеріально-технічні причини.

28 червня 1919 р. польське військо перейшло в контрнаступ. УГА знову відступила до Збруча. В середині липня 1919 р. було прийняте важливе стратегічне рішення про перехід УГА через р. Збруч і з’єднання з армією УНР для боротьби з більшовиками і білогвардійцями.

Далі був успішний наступ на Київ і 30 серпня 1919 р. об’єднані військові сили армії УНР і УГА вступили в українську столицю.

Осінь 1919 р. стала для Української Галицької Армії трагічною. Страшна епідемія тифу вирвала з її рядів тисячі бійців. Кількість боєздатних вояків зменшилася до 7 тис.

Командуванню доводилось вдаватися до неординарних рішень, щоб зберегти армію для подальшої боротьби за волю і державу.

Ні угода з Денікіним в листопаді 1919 р., яку підписав Начальний вождь УГА, генерал Мирон Тарнавський (галичанин за походженням), ні пізніше утворення ЧУГА в складі Червоної Армії не можна трактувати як зраду і слабкість. Це був тактичний компроміс, щоб виграти час і зміцнити сили. На жаль, надії не справдились.

За умовами Варшавського договору, підписаного Ю. Пілсудським і С. Петлюрою в квітні 1920 р., армія УНР разом з польськими військами розпочала наступ на Київ.

24 квітня 1920 р. дві бригади ЧУГА перейшли на бік об’єднаної Польської армії і частин армії УНР.

7 травня 1920 р. об’єднані військові сили поляків і українців зайняли Київ, але згодом під натиском Червоної Армії змушені були відступити.

На жаль, відстояти і зберегти ЗУНР не вдалося. Ці території знову опинилися в складі Польської держави. Закінчилася і героїчна епопея Української Галицької Армії. Багато вояків-галичан опинилося за межами рідної землі, чимало з них пройшло через полон, військові табори.

Їх подвиг навіки залишиться в українській історії.

Цей короткий екскурс про ті події надзвичайно актуальний в наші дні, оскільки те, що відбувалося тоді, співзвучне нашому сьогоденню.

Українська незалежна держава веде криваву боротьбу проти російської агресії, захищаючи свій суверенітет і територіальну цілісність.

Подвиги минулого символізують спадкоємність поколінь борців за волю і незалежність України.

«Тих днів не згасне пам’ять і не забуде історія» – така назва виставки, яку відділ нової та новітньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею пропонує відвідувачам до 105-ї річниці утворення ЗУНР. Виставку створено на основі фондових збірок музею.

Експонуються фотоматеріали про перші кроки керівництва ЗУНР по будівництву нової держави, примірники газети «Републіка» – органу Державного секретаріату – уряду ЗУНР, листівки, публікації про Дмитра Вітовського – організатора Листопадового чину і очільника Державного секретаріату військових справ в уряді ЗУНР та матеріали про Мирона Тарнавського – генерала, начального вождя УГА з 5.07 по 9.11.1919 р. На виставці представлено багато світлин наших краян – вояків УГА.

Тематика ЗУНР і УГА досліджувалася і широко висвітлювалася в науковій літературі, в періодиці та в мемуарних виданнях. Частину з них можна побачити на виставці.

Зацікавлять відвідувачів оригінальні поштові листівки періоду ЗУНР, надіслані колишнім хорунжим УГА Михайлом Маруневичем своїм батькам у село Рай колишнього Бережанського повіту.

Запрошуємо всіх до музею оглянути виставку, щоб дізнатися більше про той славний героїчний час і збагатити свою історичну пам’ять.

Любов Катеринюк – завідувач сектора відділу нової та новітньої історії ТОКМ