Малярство, яке об’єднало Україну та Європу: Михайло Паращук

Талановита молодь Галичини, яка прагнула здобути професійну освіту, змушена була шукати можливості поза межами краю, оскільки вищого художнього докладу в нас не було. Краківська Академія Мистецтв відіграла певну роль у розвитку західноукраїнського мистецтва: тут здобув професійну освіту наш краянин, уродженець с. Варваринці Теребовлянського району Михайло Паращук (1878-1963).

У ранньому віці Михайло виявив неабиякий хист до сценариста (різьба по дереву). Першими вчителями сільського хлопчика були польський різьбяр Кіндельський та фігураліст Вуйцик – вихованець Віденської Академії Мистецтв. Саме він, запримітивши неабияку обдарованість учня, забрав його з собою у м. Новий Санч на Лемківщині, де споруджував Будинок ратуші. Паращуку було тоді 13 років. Професор Вуйчик рекомендував Паращука Краківській Школі Красних Мистецтв, яку той закінчив екстерном.

Водночас Паращук працює в ательє відомого скульптора Угнація Шопіньського, під керівництвом якого розквітнув талант молодого практиканта, свідченням чого була його дуже вдала реставрація славетної капели Сігізмунда у Вавяльському замку в Кракові. Чотирирічне перебування Паращука (1893-1896) у Кракові мало вирішальне значення для всієї його подальшої мистецької долі. Тут він набув досвіду в реставрації старовинної скульптури, удосконалював знання з пластики, опанував техніку металевого лиття, ліплення, різьблення по каменю. Відвідував скульптурні студії професора Барабаша в Краківській Академії Мистецтв, згодом продовжив освіту у Віденській Академії Художеств.

Через матеріальні трудності Михайло Паращук 1889 року змушений був повернутись до Львова і продовжив мистецьку освіту у Львівській політехніці на відділі композиції.

Талант Михайла Паращука помітив професор вузу Анжек Понель, який взяв його у співавтори пам’ятника Адаму Міцкевичу до його 100-літнього ювілею. Пам’ятник майже був готовий, однак до завершення не вистачало деяких деталей, зокрема, з ким розмовляє Міцкевич. Цю проблему розв’язав Паращук: з Ангелом, у вигляді юнака, що подає співцеві ліру. Отак із кількарічної спільної праці народився монумент – один з найвеличніших у світі. За участю сина поета, Владислава Міцкевича, він був урочисто відкритий 30 жовтня 1904 року і досі прикрашає старовинний Львів.

М. Паращука, вже тепер відомого у Польщі, запрошували на посаду керівника скульптори Великого Варшавського Салону. Тут, у столиці Польщі, упродовж 1902-1904 рр., Паращук починає самостійну творчу діяльність у галузі портрета і скульптури. У цей період створює перший бюст Тараса Шевченка. У 1904 р. у Салоні Красних Мистецтв влаштовує свою першу художню виставку.

Згодом доля приводить його до Львова, де він створює цілу серію скульптурних портретів українських відомих діячів: В. Стефаника, І. Франка, Ст. Людкевича та інших.

Львівський період (1906-1911рр.) був особливим у творчому житті Михайла Паращука. Тут він художньо оформив Оперний Театр (зовнішні алегоричні зображення), університетську бібліотеку і Мистецько-промисловий музей.

За сприянням Митрополита і мецената української культури Андрея Шептицького Паращук поїхав на стажування в Париж, вступив на завершальний курс приватної Академії Малярства і Скульптур Рудольфа Жюльєна. Працював у майстерні всесвітньо відомого скульптора Огюста Родена. На Міжнародному конкурсі Академії отримує найвищу першу нагороду – Золоту медаль. Його запрошують у свої країни на кафедри скульптори японці, американці, китайці. Але Паращук не погоджується. Він у Мюнхені, головному місті Баварії, відкриває власне ательє, де створює низку скульптурних робіт, які згодом прославили його на всю Німеччину.

Але туга за Батьківщиною бере своє. Паращук повернувся в Київ, де ліпить погрудні портрети Т. Шевченка, І. Франка, М. Лисенка. Роки першої світової війни не зламали мистецького духу Паращука. Він творив, самовіддано і патріотично.

Наприкінці 1921 року доля закинула його у Болгарію, де Михайло Паращук створив понад 30 бюстів, барельєфів, пам’ятників видатним діячам, реставрував і художню оздобив 45 визначних будівель Болгарії, проєкти пам’ятників болгарським воякам та багато інших.

У 1936 р. М. Паращук на замовлення української еміграції в Польщі виготовив гіпсове погруддя Симона Петлюри. У липні 1997 року доктор О. Федорук – голова тодішньої Національної Комісії з питань повернення в Україну культурних цінностей, передав цей, випадково врятований гіпсовий відлив бюста, на зберігання у Тернопільський краєзнавчий музей, де він зараз експонується.

Михайло Паращук підніс болгарське мистецтво до висот світового рівня. Це ім’я, яке назавжди залишилося в історії болгарського мистецтва, а Золотий орден Кирила і Мефодія – це подяка болгарського народу українцеві, як символ визнання і дружби двох народів.

Життя талановитого видатного скульптора завершилось 24 грудня 1963 року, похований на католицькому цвинтарі в Софії (Болгарія).

Уляна Свередюк, завідувачка сектору музею