Галина Дудар, членкиня НСМНМУ, майстриня народної творчості, авторка робіт розповідає:

“В основі – події, про які з перших місяців вторгнення дізнався весь світ. Події, які розривали серце, від яких холоне кров у жилах, – трагедія Бучі, Дніпра, Харкова, Бородянки, інших міст, сіл, містечок України…

Це історія про вірність собаки на ймення Крим, який сумує і чекає своїх господарів – родину, яка загинула під час бомбардування Дніпра, це історія про діток, 37-річна матір яких померла під час окупації Бучі у підвалі (вони щодня приносили їжу матусі на могилу), це історія про дівчинку на гойдалці серед руїн і молоді пагінці, які проростають з купи каміння – про перемогу життя над смертю.

Символічно, що ці витинанкові історії створені із старих радянських газет, російськомовних.

Наступні дві історії – «Випускний на подвір’ї зруйнованої школи» (Харків. Вересень 2022) і «Мамо, де мій садочок?»- історія маленької Маші, відео з якою просто розривало серця мільйонів глядачів – користувачів соцмереж. То був

571-й день повномасштабного. Зверніть увагу на підклад витинанки – знайомі комуняцько-російські лозунги про мир, щасливе дитинство, про дружбу усіх дітей планети! Ось що приніс «русскій мір» моїй Україні… Ось таке щасливе безтурботне дитинство…

І остання витинанка-колаж «Незламність». Скривавлений ведмедик, якого ніколи не пригорне до грудей маленька дівчинка, щаслива мама з донечкою, які вже ніколи не побіжуть, взявшись за руки, за повітряною кулькою, хлопчина-бешкетник ніколи не кататиметься на новенькому самокаті із друзями наввипередки. Ніколи! Бо все це у них відібрала війна! А пам’ятаєте про Бородянку – шафка з васильківським півником, які дивом уціліли при влучанні рашистської ракети? Вони стали символом незламності українців. Ми вистоїмо. Ми переможемо.

Ці мої роботи – це історія війни у витинанці. Це історії дітей, родин. Таких історій багато. І я продовжую їх збирати. Від них плаче небо. Діти і війна – це два непоєднувані слова, здавалося би. Але…

Це дуже важко. Але це потрібно. Для майбутніх поколінь.