9 вересня 1944 року відбулося підписання Угоди між УРСР та Польським комітетом Національного визволення про евакуацію українського населення з території ...
7 червня 2024 року минає 105 років від початку знаменитого Чортківського наступу (Чортківської офензиви). Така історична назва найуспішнішої військової операції, яку здійснила Українська Галицька Армія 7–28 червня 1919 р. під час польсько-української війни 1918–1919 рр., захищаючи новоутворену Західноукраїнську Народну Республіку. Ця операція по праву займає визначне місце в українській військовій історії.
За три тижні тріумфального наступу Українській Галицькій Армії (25 тис. чол.) вдалося відтіснити противника, який значно переважав її чисельно і в плані військово-технічної підготовки і озброєння, на 150 км і звільнити значну частину Тернопільщини та окремі території Львівщини.
На кінець травня 1919 р. Українська Галицька Армія опинилася в скрутному становищі. Продовжувалася польсько-українська війна. В результаті польського наступу в середині травня 1919 р. галицьке військо змушене було відступити на південь Тернопільщини в т.зв. “трикутник смерті” між Дністром і Збручем біля Чорткова. Трагізм ситуації відобразився і в назві місцевості. Таке становище розцінювалося як поразка і втрачені надії. Появлялася зневіра і панічні настрої. Перед командуванням і військовими постала дилема: здатися або перейти Збруч і з’єднатися з Дієвою армією УНР. Більшість старшин і вояків висловлювалася саме за другий варіант.
Разом з тим на польському фронті відчувалося послаблення бойової активності. Польське командування в пориві тріумфу вважало, що за ними перемога і української армії вже не існує. Враховуючи цю обставину Начальна команда УГА розробила план і прийняла рішення розпочати контрнаступ, який став несподіваним для поляків. Розпочалася операція 7 червня 1919 р. взяттям містечка Ягільниця бойовими підрозділами 1-го корпусу УГА під командуванням підполковника Осипа Микитки.
Ось як про це згадує поручник УГА Яким Вербовий: “Через поля ми підійшли впритул до Ягільниці. А потому після доброї гарматної атаки вдерлися сюди. Наш наступ був несподіваним для поляків. Ми їх тоді буквально розгромили до тла. Забрали в полон їхніх вояків та багато трофеїв, що нам знадобилися”.
8 червня був звільнений Чортків – важливий стратегічний вузол, який поляки зайняли 6 червня 1919 р. Саме 8 червня польська громадськість Чорткова і військові зібралися біля приміщення Дирекції окружної скарбниці для урочистого відзначення взяття міста. Але стрімкий наступ українського війська змусив їх залишити Чортків.
9 червня 1919 р. Диктатор ЗУНР Євген Петрушевич призначив Головнокомандувачем УГА генерала Олександра Грекова, який визначав стратегію подальшого ходу операції, яка з кожним днем розвивалася все більш успішно.
10 і 12 червня були звільнені міста Бучач і Теребовля, 15 червня – м.Тернопіль. В подальші дні були зайняті українськими військами Зборів, Золочів, Броди, Рогатин. Серед польських військових і вищого командного складу почалася паніка. Вони відчували загрозу наступу українців на Львів. Тим більше, що цих намірів не приховував і сам Ол.Греков – Головнокомандувач УГА. Про це писала преса та повідомляли інші засоби пропаганди.
Головнокомандувач польським галицько-волинським фронтом Вацлав Івашкевич віддав наказ посилити позиції на львівському напрямку.
Небувале національно-патріотичне і духовне піднесення охопило все галицьке суспільство. Жителі міст і сіл були сповнені радістю і нестримним бажанням перемогти і захистити свою державу. Маса чоловічого населення намагалася вступити до лав УГА. Про це красномовно говорять цифри: кількість добровольців складала близько 90 тис., але через нестачу зброї і військово-технічного спорядження було прийнято лише 15 тис. чол.
Про той високий дух незламності і незбориму волю до перемоги яскраво свідчать спогади учасника тих подій, пізніше відомого адвоката Степана Шухевича: “В частинах… панував такий піднесений святочний настрій, якого я ще ніколи не бачив… Людей огорнув шал іти вперед. Перед нами пересувалися постаті з чорними обгорілими на сонці лицями в сірій грубій верстві пороху, що покривала сяючі радісні обличчя. Очі їх горіли вогнем. Сонячне проміння пражило скажено – та хлопці йшли вперед, сміялися, перекликувалися з громадками людей, що вітали їх по дорогах… захоплення гнало кожного дальше… Команданти на конях і пішком виривалися далеко перед бойову лінію і йшли перші до наступу”.
Натхненні наступальним успіхом, вояки УГА намагалися продовжувати боротьбу. Але відчувалася втома, виснаження і особливо недостатнє матеріально-технічне забезпечення.
Тим часом на користь Польщі спрацював міжнародний чинник. 25 червня 1919 р. на мировій конференції в Парижі уряди країн Антанти прийняли рішення уповноважити керівництво новоутвореної Польської держави тимчасово окупувати Східну Галичину з метою захисту цивільного населення від більшовицької небезпеки. Вони були так поінформовані, що нібито Польща в Галичині бореться з петлюрівцями і більшовиками.
Польське військове командування серйозно готувалося до контрнаступу. Воно отримало дозвіл на залучення до бойових дій армії генерала Ю.Галлера, яка була ним створена у Франції з польських емігрантів для боротьби з німцями в роки Першої світової війни, а пізніше з більшовиками.
Польський реванш розпочався 28 червня 1919 р. Прорив фронту стався біля с.Янчин (Львівщина). Галицьке військо в силу зрозумілих причин не могло стримувати натиску противника. В ході відступу армія опинилася в тому ж самому сумнозвісному “трикутнику”.
Ще 4 липня 1919 р. Начальна команда УГА звернулася до Симона Петлюри – Головного отамана армії УНР з пропозицією з’єднатися з Дієвою армією УНР, щоб на полях Наддніпрянщини спільно боротися проти ворогів України. Відповідь надійшла швидко. Головний отаман з радістю відгукнувся на прохання галичан. 16 липня 1919 р. УГА здійснила перехід через р.Збруч і разом з армією УНР продовжувала боротьбу, але вже в інших умовах і з іншим ворогом.
Так, по суті, закінчилася польсько-українська війна на території Східної Галичини.
Чортківська офензива – це тріумфальний військовий і моральний подвиг Української Галицької Армії. І хоча військові здобутки в ході наступу не принесли остаточної перемоги, патріотичний і моральний подвиг галичан назавжди залишиться в контексті української історії. Він і в наші дні є взірцем мужності, високої жертовності, самовідданості у боротьбі за волю українського народу.
“Пам’ять незламної звитяги і лицарського подвигу” – така назва виставки, створеної в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї, присвяченої 105-ій річниці Чортківської офензиви. На ній представлені фотодокументальні матеріали, науково-історичні дослідження, мемуарна література, періодика. У вітринах розміщені карти-схеми ходу бойових дій, фото відомих військових діячів, старшин і вояків УГА, які брали участь у цій операції, зокрема фото, листівки, публікації про генерала, командувача 2-го корпусу УГА Мирона Тарнавського, фото Осипа Микитки – підполковника, командувача 1-го корпусу УГА, Антона Кравса – майора, командувача 3-го корпусу УГА, Михайла Дибуляка – сотника УГА, який брав участь у звільненні Ягільниці і Чорткова та ін. Експонуються військово-історичні розвідки про той період та спогади учасників тих подій. Ця тематика і донині залишається важливим аспектом досліджень української історії.
Запрошуємо відвідати Тернопільський обласний краєзнавчий музей і оглянути виставку.
Любов Катеринюк, завідувачка сектора відділу новітньої історії ТОКМ
