Наші краяни в бою під Крутами

Початком нової доби в історії України, нашої національно-визвольної революції став бій під Крутами 29 січня 1918 року.
Серед крутян-гімназистів та студентів були і вихідці з нашого краю. Це біженці, яких події Першої світової війни розкидали по всій Україні. Добравшись до Києва, кілька десятків юнаків вступили до новоствореної другої української гімназії імені Кирило-Мефодієвського братства та київських університетів. Їх висока національна свідомість стала важливим чинником у формуванні героїчного студентського куреня.

Збереглася книга протоколів педагогічної ради гімназії, в якій є список гімназистів-галичан: Михайло Чарковський, Степан Юричко, Роман Дідунек, Григорій Піпський, Михайло Ваньчик, Кость Карван, Гнат Зубрицький, Юліан Гіба, Роман Король, Андрій Педа, Нестор Іванина, Василь Решетилович, Володимир Бліхарський, Володимир Дзундза, Іван Сорокевич, Михайло Курило. Майже всі вони загинули на крутянському полі.

Один з найвідоміших крутян – галичанин, гімназист 7-го класу Григорій Піпський. Коли 28 юнаків потрапили в полон до ворога, їх довго і жорстоко катували, а вранці поставили в ряд для страти. Наближалася страшна хвилина розстрілу. І раптом Григорій на повний голос почав співати гімн «Ще не вмерла Україна». Його підтримали всі засуджені на смерть. Все далі і далі неслася пісня, аж поки її не заглушив залп ворожих карабінів.
Народився Григорій Піпський на Львівщині у с. Мальговичі у селянській, працьовитій, національно свідомій родині. Коли формувався студентський курінь січових стрільців, він одним із перших записався у його ряди.
Ще про одного галичанина, нашого земляка із Ласковець, що на Теребовлянщині, згадує Михайло Ониськів у документальній поемі «Ласківці» (Тернопіль, 2003):
«Один із галицьких країв
(А мова про Апостола Стефана),
Як москальня напала п’яна, –
В бою під Крутами згорів».

Відомий серед крутянців й учень 6-го класу гімназії Левко Лукасевич. Він був сином міністра охорони здоров’я уряду УНР Євмена Лукасевича. Народився в с. Мшанець на Теребовлянщині, де священником був його дідусь Кирило. У 1905 році родина переїхала в Київ.
До студентської сотні записували лише учнів старших класів гімназії, але Левкові вдалося «нелегально» вступити до куреня. В останню хвилину перед відправленням на фронт прибігла його мати шукати свого сина. Вона гірко плакала, вмовляючи лишитися, але, звичайно, безуспішно. Він вижив у цьому бою. Безцінні спогади очевидця про події напередодні та під час бою, відступ під ворожим обстрілом, терор більшовиків в українській столиці залишив нам Левко Лукасевич у книзі «Роздуми на схилку життя» (Прага, 1975).
Після звільнення Києва від московської навали у березні 1918 р., був створений комітет по перепохованню загиблих під Крутами. Левку Лукасевичу і ще одному його товаришу було доручено знайти й закупити домовини для перевезення тіл. Це було нелегко після більшовицького терору, коли в столиці розстріляли біля 5000 так званих «контрреволюціонерів».
«Нас було двох, як екскорта з шести чи восьми возів з домовинами та ми мали при собі гроші для виплати відзнакам, – згадував Л. Лукасевич. – Хоч були ми озброєні, але для певності, щоб хтось нас не підстрелив з-за рогу, ми вистелили сіном по одній домовині на першому й останньому возі нашої валки, лягли кожний в домовину та так щасливо довезли цілий транспорт на залізницю під акомпонемент стрілянини». Левко Лукасевич із друзями виїхали на станцію Крути, разом з місцевими селянами розшукували місце поховання забитих та розстріляних товаришів. Спільного місця поховання не було, їх більшовики засипали в кількох ямах і зрівняли із землею. Вдалося віднайти лише 28 тіл, котрі були так понівечені, що розпізнали не багатьох. 19 березня їх урочисто перепоховали в Києві, на Аскольдовій могилі.
Л. Лукасевич емігрував до Праги, де здобув фах інженера, працював на виробництві, співредактор та автор матеріалів в економічно-статистичних збірниках, публікувався в українській пресі діаспори. У середині 1960-х років відвідав Україну, побував й у Тернополі. 2 червня 1982 року відійшов у вічність, похований у Празі. У селі Мшанець на Теребовлянщині 29 січня 2022 відкрили пам’ятну дошку Левку Лукасевичу.
У 1892 р. в селі Горинка на Кременеччині народився ще один український патріот, який поклав своє молоде життя на крутянському полі – Микола Лизогуб, студент медичного факультету університету Святого Володимира в Києва. У 1914 році став членом таємної організації самостійників, брав участь у виданні газети «Вільна думка». Під час бою під Крутами Микола Лизогуб потрапив у полон до більшовиків, а наступного дня був розстріляний, похоронений на Аскольдовій могилі.
У 1919 році Валентин Отамановський видав книгу «Син України», присвячену своєму другові М. Лизогубу. 27 січня 2023 року Миколі Лизогубові відкрили пам’ятну дошку в селі Горинка.
Відомі прізвища небагатьох, навіть не всіх знаємо імена. Пам’ять про Крути стала національним скарбом. На їхньому прикладі виховалися наступні покоління української патріотичної молоді, члени УВО, ОУН, УПА.

Левенець Любов, старша наукова співробітниця відділу новітньої історії ТОКМ