28 липня – День Української Державності. Свято цьогоріч відзначатиметься вперше, оскільки встановлено Указом Президента України від 24 серпня 2021 року, ...
21 Листопада, 2024
У статті вперше представлено документ – відповідь від КДБ Карельської АРСР на запит Тернопільського обласного краєзнавчого музею 1989 року про долю Леся Курбаса.
«Іде Лесь Курбас, а за ним йде нова доба… Іде Лесь Курбас і «слідить» на тій новій добі. Слідить «Царями Едіпами», «Газами», «Гайдамаками», «Макбетами», «Хіггінсами». …Не заважайте йому: хай іде!» (О. Вишня).
Не дали йти… Зупинили… Змусили стати дійовою особою іншого театру – страшного сталінського театру абсурду, де професорів, науковців, письменників заставили грати ролі диверсантів, шпигунів, зрадників Радянської влади.
Актор і режисер, публіцист і організатор театру, театральний педагог і сценічний діяч, драматург і перекладач, мислитель – Лесь Курбас був однією з найяскравіших зірок української культури. Це не могло не привернути увагу чекістів.
Почалось все в Харкові 5 жовтня 1933 року із жорстокої критики його творчості, яка раптом перестала бути «пролетарською». Його звинуватили в українському націоналізмі і усунули від керівництва провідним театром України.
25 грудня 1933 року Курбаса заарештували – без ордера, без санкції прокурора. Ордер виписали 26 грудня. Тому в документах з’явились помилки про дату арешту.
На початку березня 1934 року його перевезли в Харків, де 10 березня 1934 р. витиснули, вибили «зізнання» про належність до контрреволюційної організації УВО, підготовку замаху на державних діячів.
Курбас потрапляє в табір Біломорсько-Балтійського каналу на Ведмежій горі (Архангельська область). Пізніше за доносом О. Алексєєва його переводять у табір суворішого режиму на Вянь-Губі, потім – на Соловки.
Трагічну долю Леся Курбаса досліджували науковці, історики, мистецтвознавці, журналісти. Особливо важко було пізнати трагічні сторінки його життя після арешту.
Життя Леся тісно перепліталось з Тернопіллям. Він навчався у Тернопільській гімназії, в жовтні 1915 року заснував у Тернополі перший стаціонарний український професійний театр «Тернопільські театральні вечори»…
Тернопільський краєзнавчий музей не міг не долучитись до досліджень життєвого шляху однієї з найвидатніших постатей українського культурного життя 20-х – початку 30-х років.
У 1989 році з метою дізнатись правду про останні сторінки хресного шляху Леся Курбаса директор Тернопільського обласного краєзнавчого музею Венедикт Лавренюк зробив запит у Комітет державної безпеки Карельської АРСР м. Петрозаводськ.
Ось таку відповідь звідти надіслали (переклад автора).
Комітет державної безпеки Карельської АРСР
20.12.1989 № 821
м. Петрозаводськ
Директору Тернопільського краєзнавчого музею
т. Лавренюку В. А.
м. Тернопіль, вул. Бугайченка, 3
На № 957-01 від 19 жовтня 1989 р.
На Ваш запит про долю Леся Курбаса повідомляємо наступне.
В кримінальній справі на Курбаса Олександра Степановича ведення справи 1937 року є наступні документи.
Був одним з керівників контрреволюційної організації «УВО». Був пов’язаний з Тумським та іншими Для контрреволюційної націоналістичної пропаганди і зв’язку з контрреволюційними націоналістами використовувався Український театр «Берези» (прим. орфографію збережено), керівником якого він був. Концентрував в театрі контрреволюційний елемент і виховував кадри в контрреволюційному націоналістичному дусі.
Судовою Трійкою при КОДПУ УРСР (прим. КОДПУ Колегія Об’єднаного державного політичного управління) від 9 квітня 1934 року за ст. 54-ІІ КК УРСР засуджений до ув’язнення в ВТТ ( прим. виправно-трудових таборах) на 5 років.
Перебуваючи в Соловецькому таборі на керівній роботі по лінії театру, уперто підбирав кадри виключно з українських контрреволюційних націоналістів. Часто знаходиться серед українців Ірчан-Бобюк, Владимиров, Гоккель, Генрікс, в оточенні яких говорить, що в «Радянській Україні панує диктатура чорносотенної російської кліки і що ця кліка знищила ленінську національну політику, українську культуру, літературу і знищує українську мову».
Цікавиться політичними подіями. Вважає, що доля ув’язнених залежить від міжнародного становища. В бесіді з ув’язненим Потураєвим сказав останньому, що відомі йому ув’язнені українські націоналісти, які перебувають в таборах, «духом не падають, тому що у нього є відомості про те, що частина керівників організації, які залишились на волі, продовжує вести роботу так само, як і до їхнього арешту». Відомості одержав від своєї дружини, яка продовжувала мати зв’язки з частиною керівників контрреволюційної організації українських націоналістів у Харкові, які залишились на волі. Має намір втекти з таборів.
Довідка підписана начальником Соловецької тюрми ГУГБ Апетером і помічником начальника тюрми Раєвським. Дата підпису не вказана.
Кримінальна справа по звинуваченню Курбаса А. С. переглядалась Військовим трибуналом Північного військового округа 31 січня 1957 року.
У визначенні Військового трибуналу СВО відзначено, що підставою до засудження Курбаса послужила довідка, складена начальником Соловецької тюрми Апетером і його помічником Раєвським. У цій довідці зазначалось, що Курбас серед ув’язнених в Соловецькому таборі висловлював антирадянські погляди.
Кримінальна справа по матеріалах цієї довідки у відношенні Курбаса не порушувалась і попереднє слідство взагалі не проводилось, свідки по справі не допитувались. На підставі викладеного Військовий Трибунал Північного військового округу, керуючись Указом Президії Верховної Ради СРСР від 19 серпня 1955 року визначив:
Рішення особливої Трійки УНКВД Ленінградської області від 9 жовтня 1937 року у відношенні Курбас (прим. орфографію збережено) Олександра Степановича відмінити та справу про нього за відсутністю складу злочину, на підставі ст. 4 п.5 КПК РРФСР, ведення справи припинити.
Довідка про реабілітацію Курбаса О. С. направлялась Чистяковій В. Н. за адресою: м. Харків, 2, вул. Гірасмана , 19, кв. 18 19 лютого 1957 року. Повторне свідоцство про смерть Курбаса А. С. його рідні можуть отримати у відділенні РАГСу виконкому Кемської районної Ради народних депутатів (186600, м. Кем, КАРСР).
Інших даних про долю Курбаса А. С. в КДБ Карельської АРСР немає.
Згідно існуючого законодавства і відомчих актів КДБ СРСР копії та ксерокопії архівних кримінальних справ не виготовляються.
Зам. Голови КДБ КАРСР місце підпису В. А. Шмиков
КДБ ретельно зберігав документи – свідчення своїх злочинів.
В останні роки вже друкуються фото деяких документів. Але, на жаль, під грифом «Секретно» і надалі залишаються останні сторінки хресного шляху «розумного Арлекіна з кулею в серці».
Лиш відомо, що Леся було розстріляно в урочищі Сандормох, на 16-му кілометрі траси Медвежегорськ-Повенець, Карелія, поховано разом з іншими представниками українського «Розстріляного відродження» у братській могилі.
Вже пізніше у 1993 році на 13-му цвинтарі Харкова встановлено пам’ятник-пантеон родині Курбасів, куди було привезено землю з Соловків для символічної могили Леся, поруч з похованнями матері Ванди Яновичевої і дружини Валентини Чистякової.
Людмила Бочарова, старша наукова співробітниця ТОКМ
28 липня – День Української Державності. Свято цьогоріч відзначатиметься вперше, оскільки встановлено Указом Президента України від 24 серпня 2021 року, ...
“Величаємо Тебе, життєдавче Христе, і почитаємо хрест Твій Чесний, що ним Ти спас нас від неволі вражої” Святий хрест – це вічно живий символ безконечної ...
ГЕНЕРАЛЬНИЙ КОНСУЛ РЕСПУБЛІКИ ПОЛЬЩА В ЛУЦЬКУ СЛАВОМІР МІСЯК ГІСТЬ МУЗЕЮ! Сьогодні 7 лютого, в рамках робочого візиту до Тернополя, Генеральний Консул ...