Лесь Курбас – гордість української сцени

  Почесне місце серед видатних українських діячів театрального мистецтва належить Олександру Степановичу Курбасу (він же Лесь Курбас), який був одним з найвидатніших основоположників українського театру.

  Народився Лесь Курбас 25 лютого 1887 року у м. Самборі на Львівщині в родині галицьких акторів Степана і Ванди Яновичів. Здобувши початкову освіту, Лесь разом із  батьками переїхали на постійне місце проживання до діда у Старий Скалат на Тернопільщині. З 1900 року Лесь Курбас навчається у Тернопільській гімназії, яку успішно закінчив у 1907 році. Після закінчення гімназії, рідні радять обрати йому фах педагога чи священника. Він же таємно від них пише лист до управи «Руської бесіди», щоб йому, як синові актора, виділили стипендію для навчання в драматичній школі. Та, на жаль, одержує відмову через брак коштів. Тоді Лесь стає студентом філософського факультету Віденського університету, вивчає слов’яністику та германістику. Незабаром (через рік) смерть батька змушує його перевестися до Львівського університету – поближче до матері та рідні, щоб якось їм допомагати. Місцеві юнаки й дівчата створюють студентський драмтеатр і Лесь Курбас шліфує свій акторський та режисерський талант. Проте недовго: за участь у молодіжній демонстрації серед 49 відрахованих з Львівського університету значилося також і його прізвище. Юнак усе-таки не пориває навчання. Знову їде Відня і закінчує університет, а водночас – драматичну школу вільного слухача при Віденській консерваторії.

  У свої двадцять п’ять років він вступає до «Гуцульського театру» Гната Хоткевича. Але вже через півроку його зарахували до трупи «Руської бесіди», в складі якої свого часу виступали Лесеві батьки. Цікаво, що дебют молодого актора на сцені цього театру відбувся саме в Самборі, де розпочав свій земний шлях.
У «Руській бесіді» чимало ролей Курбас виконував у парі із славною актрисою Катериною Рубчаковою. Вони виконували головні ролі в різних виставах – ролі закоханих. Це був високомистецький, вишуканий, одухотворений дует. І почуття, які вони проявили на сцені, знайшли певне продовження в житті. Адже у серці молодого Курбаса вирувала буря закоханості до Катерини. Відомо, що під час переїзду театру з Рави–Руської до Кракова із гастролями Лесь Курбас на возі освідчився їй у палкому коханні. Обраниця не розділила почуття і артистично розсміялася. Ця сцена так вразила актора, що він намагався покінчити життя самогубством, вистріливши собі у груди. На велике щастя, куля пройшла біля серця. Його життя вдалося врятувати. Проте кулю не вдалося видалити і вона залишилась з ним на все життя. З Катериною Рубчаковою Курбас після невдалого освідчення ще гратиме разом, але вже з розумінням того, що сценічні почуття не варто переносити на особисті.

У 1916 році на запрошення М. Садовського Л. Курбас залишив Галичину і переїхав працювати до Київського українського театру. Він створює на початку 1917 року «Молодий театр» – новий за формою та змістом.

  На сцені «Молодого» зійде й творча зірка Валентини Чистякової. На першому побаченні він самовпевнено сказав Валентині: «Ти будеш моєю дружиною». 6 вересня 1919 року вони побралися. Вісімнадцять років подружжя пройде удвох спільним полем життя, доки їх не розлучать страшні жорна комуністичної влади. Він володів десятьма мовами, тож займався літературними перекладами. Витлумачив один з віршів норвезького поета Бьонсона, де були такі рядки: «Я вибираю березіль, тому що він – буря, тому що він – сміх, тому що в ньому – сила, тому що він – переворот, з якого літо родиться». Лесь Степанович теж прагнув здійснити великий переворот в українському театрі, аби поставити його на європейські, світові рейки.

  В березні 1922 року в Києві він засновує модерне об’єднання «Березіль». Відтак, через чотири роки театр «Березіль» переїде до Харкова (тодішньої столиці радянської України). Тут долі судилося поєднати два творчих українських генії – Леся Курбаса як режисера та Миколу Куліша як драматурга. Постановки п’єс «Народний Малахій», «Мина Мазайло» викликали в більшовицької влади обурення. «Патетичну сонату» заборонили ставити. Для Курбаса це був рік творчої апатії. Але він узявся показати Кулішеву драму «Маклена Граса». Прем’єра  відбулася у вересні 1933 року під наглядом чекістів. Потім же розпочалося судилище над режисером – офіційні органи не сприйняли спектакль. Звинуватили Леся Степановича у буржуазному націоналізмові та у відході від магістральної лінії партії.

  Друзі Курбаса збагнули поведінку влади і порадили йому залишити Україну. Він виїхав до Москви. Але це не допомогло. Наприкінці грудня того ж 1933-го Курбаса заарештували. На Луб’янці завели карну справу №3168. Йому інкримінували належність УВО (Української військової організації), постановки лише націоналістичного змісту. Катування, тортури змусили митця цей чекістський наклеп визнати правдою. Так званий суд, щоправда, відбувся в Харкові. Отримав п’ять років ув’язнення. Етапом доправили на далеку північ – на спорудження Біломор-Балтійського каналу.

  Тут видатний режисер знову організовував театри. Навіть на холодних і голодних Соловках, куди його пізніше привезуть, теж матиме сцену. «Курбас ліг в ту промерзлу землю», – у шістдесятих роках минулого століття напише Ліна Костенко. Тоді ж дружина Валентина Чистякова отримає офіційний документ, який стверджуватиме, що її чоловік помер 1942 року від крововиливу в мозок. Але вже у роки незалежної України з архівних джерел стало відомо, що найславетнішого українського театрального діяча розстріляли 3 листопада 1937 року в урочищі Сандармох. Слова мовчать…, а пам’ять залишилась.

Тетяна Штокайло, екскурсовод ТОКМ