Архів 22 травня 2020

Трагічна історія книги. “Кобзар” Тараса Шевченка 1927 року

01

До Дня перепоховання праху Тараса Шевченка на Чернечій горі

“Кобзар” – книга, яка є у кожній українській хаті, яку багато хто знає напам’ять, яку переписували і навіть ілюстрували у рукописах. Вже перше видання стало рідкісним ще за життя поета, бо після арешту Тараса Шевченка у 1847 році “Кобзар” був заборонений у Російській імперії і вилучався як з бібліотек, так і з особистих книгозбірень.

Сьогодні пам’ять про великого поета зберігається у мільйонах примірників його творів, але є серед них один із насправді трагічною та водночас мотивуючою історією.

Чи бачили ви “Кобзар”, який 20 років знаходився в таборах ГУЛАГу?

Особливою у музейній Шевченкіані є збірка поезій 1927 року київського видавництва “Сяйво”. Невеличкий, аж почорнілий томик привезла із заслання Євгенія Будник-Кекіш і вже в роки незалежності України передала реліквію на збереження до музейної скарбниці. Історію своїх поневірянь тернополянка зворушливо описала у листі:

“Народилась я 1924 року в с. Чайчинці Вишнівецького району. Під час німецької окупації вступила до лав Юнацтва ОУН. Брала участь у визвольних змаганнях, а коли почалася друга большевицька окупація боротьба продовжувалася.️ Отже, в 1945 р. я потрапила раненою до рук большевиків. Після страшних допитів в катівні Крем’янецької тюрми, була засуджена на десять років ув’язнення і п’ять – позбавлення прав. Покарання відбувала у Воркуті.️ Вже минав другий рік неволі, я працювала на будові. В бригаді був літній чоловік, теж невільник, родом з України, Кам’янця-Подільського, Степан Налигач. Одного разу він сказав: “Вже 10 років караюсь в таборах. Чорні та пекельні ці роки були… Оце незабаром я звільняюсь…Хочу в тебе запитати, який носиш на душі тягар? У твоїх очах стільки смутку і болю, ще ні разу не бачив твоєї усмішки. Хотів би тебе чимось потішити чи розрадити, але не знаю як”️  “Недавно я втратила двох моїх братів, тож немає таких слів, якими б ви могли мене втішити. Закатували моїх братів енкаведисти, одного на Україні, а другого в концтаборі, батьки і сестри з дітками вивезені до Сибіру”. Розповіла все і заплакала… Цей мученик Степан Налигач слухав мою розповідь і сумно дивився за обрій тундри… “Так, так вони нікого не пощадили.” Не забула я розказати про наші визвольні змагання, про які він нічого не знав, яка в сорокові роки була боротьба з німецькими окупантами, пізніше з большевиками. ️”Не пропали марно наші труди двадцятих років. Ви продовжили нами почату боротьбу, спасибі Вам,” промовив… На його очах бриніли дві сльози. “Я хочу тобі подарувати те, що маю найдорожче. Ще на початку мого ув’язнення мої донечки вислали мені. Візьми, дитино, бо ж тільки почався твій трудний шлях, тобі з ним буде легше вижити.” Дає мені “Кобзар”! ️О, Господи! Ти мій! Який величний дарунок! Взяла з великою вдячністю тремтячими руками “Кобзар”, поцілувала його, а на очі навернулися сльози. Тепер я не самітна. В свобідний час читала, вивчала напам’ять, співала пісні на слова Шевченка. Тривожило мене тільки одно де заховати “Кобзар ” від надзору чи тоді коли ми здавали свої вбогі речі в “прожарку”. Не раз загортала свій скарб в якусь ганчірку, запихала в рукав бушлата і зав’язувала, аби не випав. Через обшуки в бараці не було де заховати, але він, мій “Кобзар”, допоміг пройти всю колючу ниву, з ним я вижила. А він, сердешний, перебув два терміни ув’язнення, тобто 20 років: 10 Степана Налигача і 10 моїх. Ось чому він має такий жалюгідний вигляд.”

І справді, не кожен зупиниться оглянути нічим непримітну книгу, більше уваги дістається найвартіснішому виданню ,,Кобзаря” з ілюстраціями нашого земляка Івана Марчука. Але цікаво, що обидва раритети мають дещо спільне: 42 картини до творів Шевченка геніального Івана Марчука, 42 гравюри у виконанні Петра Носка.
На жаль, у примірника, що належав Є. Кекіш вціліло лише 37.

Трагічною була й історія видання збірки поезій Тараса Шевченка 1927 року. Фактично весь наклад (50 тисяч примірників) був знищений у 30-ті роки. Автора передмови Фелікса Якубовського звинуватили у приналежності до “Польської революційної організації” та розстріляли 1937 року.

Прихильнішою була доля до художника Петра Носка, який дивом пережив голод та репресії. Серія ілюстрацій, створена у 20-ті ХХ ст. – самобутня та неповторна, адже прототипами багатьох були його батьки та донечка Таня, яку він сам виховував з двох років. Вшановуючи пам’ять художника П. Носка, його дочка відшукала у Парижі в бібліотеці Симона Петлюри примірник, який став зразком для факсимільного відтворення видання збірки поезій Т. Шевченка (Тетяна Носко побувала в Тернополі 2003-го).

Щороку фонди музею поповнюють сотні нових видань різноманітної тематики. Надзвичайно цінною є колекція “Кобзарів”: презентабельні, подарункові чи ілюстровані геніями, пожовклі, вицвілі чи почорнілі – у кожного з них своя особлива місія…

Світлана Ковальчук, завідувачка сектора обліку відділу фондів

Переглядайте відео на нашому YouTube-каналі: https://youtu.be/U0e5Xq2LIWI