Сибір олівцем – уперше…

03

Життєвої Книги 92-гу сторінку заслужений художник України Ярослав Омелян «ілюструє» у музеї персональним проектом давніх малюнків (олівець) «Виставка пам’яти» (експонується вперше). Оскільки імена типажів забулися, автор узагальнює всіх – «сибіряки».

Доповнюють оригінали копії «ілюстративних заставок» десятків тематичних видань.

Дотримуючись вимог адаптивного карантину, 3 вересня, проте, клієнти Тернопільського міського територіального центру соціального обслуговування населення почули відповіді непересічного таланту знаного маляра-графіка.

Після експонування, представлені матеріали збагатять фонди установи.

Своєрідним заповітом сприймається висловлювання пана Ярослава: «Я вам дякую, що мої роботи будуть жити».

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Історія прапора України

117823334_1270517043296528_9192090757252067480_o

Прапор як засіб сигналізації відомий ще з античних часів, і був присутній майже у всіх країнах світу. Стосовно слов’янських знамен, то відомо, що перші давньоруські знамена, як і перші прапори інших народів древності, — це прості, довгі жердини, до вершин яких прикріплювалися гілля дерев, жмутики трави, кінські хвости та інші ознаки, котрі в літописах іменуються “И бить сеча зла, и потяша стяговника нашего и чолку стяговую соторгоша со стяг” (“Слово о полку Iropевім”).

Древні стяги шанували на Русi ще за часів язичництва, а після введення християнства вони освячувалися образом животворного хреста, що було перейнято з грецької віри. 3 цього часу значення стягів як святині зросло. Без прапора військо не відправлялось у похід і не вступало в бій.

В Галицько-Волинській державі вперше зазначається про герб Львова з жовто-блакитними кольорами (лев на голубому фоні). Саме з цим символом, зображеним на прапорі Львівської землі, боролися дружини цієї території в славнозвісній Грюнвальдській битві у 1410 році.

Найбільше прапори були поширені в козацькі часи XVI-XVIII ст., та в Речі Посполитій. Кожний полк і сотня, мали свої знамена з якими вирушали в походи.

Протягом національної революції 1918-1920 pp. прапор був жовто-синій в період правління УНР, а в період Гетьманату Скоропадського змінено на блакитно-жовтий. У XX ст. синьо-жовтий колір стягу був невід’ємним компонентом українських дисидентів та борців проти тоталітарного комуністичного режиму.

У 1973 році на Тернопільщині, а селі Росохач Чортківського району самоорганізувались таємна молодіжна патріотична організація. Дев’ять її членів вирішили відзначити проголошення Української держави та Дня Соборності вивішуванням синьо-жовтих прапорів у людних місцях. Готувались до цього майже рік: потай писали гасла і листівки, виготовляли древка, шили прапори. Як згадує один з організаторів гуртка В. Мармус: “Тканину купували в декількох місцях: жовту в Тернополі а блакитну аж у Львові”. Надвечір 21 січня вирушили пішки до Чорткова. Прапори вивісили в чотирьох місцях: над кінотеатром “Мир”, над педучилище, критим ринком та будівлею лісгоспу. За такий вчинок хлопцям було присуджено від 3-ох до 6-ти років таборів.

На масові демонстрації, мітинги на початку 90-их, сотні тисяч українців, які хотіли висловитись за незалежність України, виходили з синьо жовтими прапорами. В музеї експонується перший синьо-жовтий прапор, який був освячений і піднятий над будинком Тернопільської міської ради 29 квітня 1990 р. Цей унікальний експонат – полотенце зшите з горизонтальних відрізків двох кольорів – жовтого і блакитного, гордо і величаво майорів, як символ нової, своєї держави, про яку мріяли багато років. Вже пізніше постановою президії Верховної Ради України від 18 вересня 1991 р., було прийнято рішення такого змісту: “До прийняття Конституції України дозволити в протокольних заходах використовувати синьо-жовтий прапор”.

В експозиції музею є ряд фотосвітлин, присвячених вшануванню національного прапора в Тернополі. Експонується оригінальний експонат: частина полотнища Національного прапора виготовленого з нагоди 19-ої річниці Незалежності України та Дня Державного Прапора України, який був визнаний як найдовший (9,5 км.) і зареєстрований в книзі рекордів України 22 серпня 2010 р. в Тернополі.

Тетяна Штокайло, екскурсовод

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Історичний крок на шляху до незалежності

110304070_1240265659655000_696577965208341836_n

16 липня 1990 року – знаменна дата в історії України. В цей день депутати Верховної Ради УРСР 357-ма голосами прийняли важливий документ – Декларацію про державний суверенітет України. В ній були закладені основні принципи й засади існування України як самостійної держави, визначено програму політико-правової, соціально-економічної та культурної розбудови незалежної України. В документі йшлося про пріоритети загальнолюдських цінностей та міжнародного  права. У своєму зверненні до народу депутати Верховної Ради закликали громадян України до єднання для реалізації поставлених цілей.

Прийняття Декларації не було простим рішенням. Кожен депутат дуже зважено і серйозно підходив до питання. Час був унікальний, вирували перебудовчі пристрасті. Жодний день не обходився без мітингів. Все здавалося простим і зрозумілим. Декларація гарантувала українцям світле і незалежне майбутнє. Хоча всі розуміли, що це лише наміри, що шлях до самостійного щастя буде важким і багаторічним.

 

 Під час мітингу у Тернополі по обговоренню законопроекту про вибори до Верховної ради України, 1989 р.

 

Ніхто не сподівався, що пройде рік і мрії стануть буднями, дійсністю, що потребуватиме щоденної боротьби і роботи. Навряд, чи хто тоді припускав, що буде 24 серпня 1991 року і 1-го грудня того ж року. Саме Декларація започаткувала всі інші кроки в напрямку незалежності України.

До 30-річчя прийняття Декларації про державний суверенітет України  у відділі нової та новітньої історії Тернопільського обласного краєзнавчого музею підготовлено виставку «Історичрий крок на шляху до незалежності» з фондових збірок музею. Представлено фото, документи, періодику, наукові видання, які відображають суспільно-політичну ситуацію в країні та області на поч. 90-их років ХХ ст. Тоді відбувалися події, які створили передумови і стали прологом нової історії українського державотворення. Експонуються фото мітингів та інших громадсько-політичних акцій, святкувань 1-ої річниці прийняття Декларації в м.Гусятині, матеріали про створення та діяльність НРУ.

 

 

Молебень за участю священиків різних конфесій у м. Гусятині з нагоди річниці прийняття Декларації про Державний суверенітет України, 1991р.

 

 

 

 

У вітринах знаходяться експонати з особистого архіву народного депутата України 1-го скликання В.Колінця про відзначення у Верховній Раді України 20-річчя прийняття Декларації про державний суверенітет України. На виставці можна побачити й інші цікаві матеріали.

Любов Катеринюк, завідувачка відділу нової та новітньої історії

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Якби не трагічна доля…

Спричинений коронавірусом карантин «переніс» презентацію фотодокументальної виставки з приватного архіву Наталки Осьмак та приватної колекції історика Василя Штокала «На колосистому лані української блакиті видніється даль боротьби – спадкової», присвяченої 130-річчю від народження Президента Української Головної Визвольної Ради Кирила Осьмака.

Відтак, тільки 30 червня (замість 9 травня) у музеї пошановано соборного Кирила Осьмака. Плоскісні матеріали доповнено рушниками: Полтавщини – малої батьківщини державотворця, Тернопільщини – теренів неодноразового перебування.

Проведено клубне спецпогашення тематичної поштової продукції за участю краєзнавців, громадських активістів, учасників АТО/ОСС, членів Асоціації філателістів України. Здійснено відправлення.

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex

Повернення через 130 років у край Тернового поля

Поділитись у соціальних мережах

Share to MyWorld
Share to Odnoklassniki
Share to Yandex