Мимрик – самий!

OLYMPUS DIGITAL CAMERA

На пошанування 206-ої річниці від народження Тараса Шевченка із фондової збірки у музеї вперше експонується виставка сюжетних композицій «тільки» народного майстра Дмитра Мимрика «Шевченкіана у витинанці».

9 та 10 березня – дні народження та смерті генія українського народу Тараса Григоровича Шевченка. Його славетне ім’я пов’язане з історією нашого краю, оскільки восени 1846 року в складі Археографічної комісії він побував у Вишнівці, Кременці, Почаєві та навколишніх селах. Враження від перебування на Волині потім вилилися у творах знаменитого поета, а перекази про цю подорож живуть у народі і донині.

Перше пошанування пам’яті Кобзаря у Східній Галичині відбулося зразу ж після його смерті, у березні 1861 року, коли київський студент-медик В. Бернатович відвідав зібрання  невеличкого гуртка львівських літераторів, де й розповів про цю сумну подію. Через рік у Львові уже широко відзначали першу річницю смерті великого сина українського народу. З цього часу такі заходи стали традиційними на західноукраїнських землях. Спочатку шевченківські дні проходили у містах, але вже з перших років ХХ століття на наших теренах не було жодного села чи хутора, де б вони не відбувались. В їх організації та проведенні брали участь громадські товариства «Просвіта», «Руська бесіда», «Боян», а також студентська гімназійна, шкільна молодь, хори міщанських  братств, відомі громадсько-політичні та культурні діячі того часу.

У Тернополі шевченківське слово вперше зазвучало на засіданнях гуртків «Громади» – нелегального товариства українських гімназистів, заснованого Михайлом Чачковським, що діяло у нашому місті впродовж 1864 – 1877 років. У 1880 році Олександром Барвінським  були влаштовані перші прилюдні вечорниці пам’яті Тараса Шевченка. А через чотири роки у великій залі нового замку відбувся перший великий концерт з пошанування пам’яті Кобзаря. З того часу шевченківські свята стали постійними для нашого міста.

На виставці представлено витинанки Шевченківської тематики народного майстра Дмитра Мимрика (народився у 1947 р. в с. Великий Говилів Теребовлянського р-ну, з 1990 р. – брат Демян – монах Унівського монастиря).  Нікого не залишать байдужими його ілюстрації до творів Шевченка: «Жінки і ті подались в гайдамаки…», «Я до школи – носити воду школярам», «Думи мої, думи мої…», «Грає кобзар, виспівує…», «На калині соловейко», «Козацький дуб», «Козак», «Наша дума, наша пісня…», «Йшов Гриць з вечорниць», «Хлюпочуться качаточка». Привертають увагу такі роботи як «Портрет Тараса Шевченка»  і «Тарасова верба».

Доповнює «паперову плоскість» різьбярська авторська робота «Садок вишневий коло хати» (дерево, різьба, 1980 р.). Загалом експонується 16 оригінальних робіт.

Виставка діятиме до 25 квітня 2020 року.

Оптимізм драматичного слова…

Збагнімо пророчу сентенцію Гната Хоткевича:

Мово рідна, слово рідне,

Хто вас забуває,

Той у грудях не серденько,

Тілько камінь має…

Щоби «відігнати з грудей камінь», музеєм започатковано новий публічний проєкт – літературно-мистецька зустріч «Барвиста слова поетичність».

У Міжнародний день рідної мови, 21 лютого цьогоріч, запросили збагнути поетичне слово Лесі Українки. Відтак, учні Тернопільської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №10 (юридична адреса навчального закладу – Тернопіль, вулиця Лесі Українки) продекламували обрані твори:

Ангеліна Бич (3 клас) – «Тішся, дитино, поки ще маленька…»:

Тішся, дитино, поки ще маленька.

Ти ж бо живеш навесні,

Ще твоя думка літає легенька,

Ще твої мрії ясні…

Лія Широка (5 клас) – «Давня весна»:

Була весна весела, щедра, мила,

Промінням грала, сипала квітки,

Вона летіла хутко, мов стокрила,

За нею вслід співучії пташки!..

Анастасія Романів (6 клас) – «Перемога»:

Довго я не хотіла коритись весні,

Не хотіла її вислухати,

Тії речі лагідні, знадні, чарівні

Я боялась до серця приймати…

Олександр Широкий (8 клас) – «Сафо»:

Над хвилями моря, на скелі,

Хороша дівчина сидить,

В лавровім вінку вона сяє,

Співецькую ліру держить…

Антон Ковальський (9 клас) – «Contra spem spero!»:

Гетьте, думи, ви хмари осінні!

То ж тепера весна золота!

Чи то так у жалю, в голосінні

Проминуть молодії літа?..

Ансамбль бандуристок Тернопільського музичного коледжу імені Соломії Крушельницької «Веснянка» зачудував дзвінким багатоголоссям, подарувавши «Оберіг», «На вулиці скрипка грає», «Черевички», «Там, де біля тополі калина росте…», «Калина росте».

Приватну збірку фалеристики, кераміки представив знаний колекціонер Михайло Тимошик.

Дітям вручено пам’ятні подяки.

Присутні, якими опікуються соціальні служби, щиро виповідали: «Дуже гарно», «Нам сподобалося» тощо.

 

 

Вишиттям звеличина єдність!..

У музеї вперше експонується виставка «локальних» рушників «Україна єдина. День Соборності України» (проект «Полотняний фольклор»). Проєктом передбачено подати особливості традицій вишиття регіонів (Черкащини, Чернігівщини, Сумщини, Львівщини, Житомирщини, Київщини, Волині, Запоріжжя, Вінниччини,  Хмельниччини, Тернопільщини тощо), які постають «єдиним національним орнаментом».

Фонд рушників Тернопільського обласного краєзнавчого музею налічує 640 вишитих неповторних зразків, із них 570 різновидів Тернопільщини, 36 – інші регіони України. Опрацювання фондів засвідчило «відсутність» артефактів вишиття кількох областей. Працюватимемо на «закриття питання»…

Виставка діятиме до кінця березня.

Пилипче – Білому Дому…

На пошанування 105-річчя від народження світової слави українсько-американського художника у музеї експонується виставка фондових матеріалів «Дереворізи Якова Гніздовського» – 35 оригінальних відбитків окреслили п’ять тематичних розділів: визначні постаті української культури, архітектура, фауна, флора, автопортрети. Довідково представлено видання, шпальти яких засвідчують багатограння таланту подолянина. Зацікавлюють документальні світлини.

  

Увиразнює проєкт оригінальний лінорит заслуженого художника України Ярослава Омеляна – «Яків Гніздовський».

Щоденне орудування різцем виробило філігранність техніці виконання. Відтак, упродовж 1961 – 1963 років картини «Зимовий пейзаж» і «Соняшник» (інша версія – «Зимовий сад» і «Поле») прикрашали кабінет президента США Джона Кеннеді у Білому Домі.

27 січня мистецтвознавця Наталка Собкович виголосила працівникам тернопільських художнього та краєзнавчого музеїв тематичну лекцію «Містерія приборканих ліній», ілюструючи маловідомими світлинами.

Продемонстровано кількахвилинну документальну відеострічку, як українець подолав злидні та став успішним художником, присвячену Якову Гніздовському (Канал 24, проєкт «Зроблено в Україні»).

Музеєм випущено тематичний конверт «Яків Гніздовський. 105 років», здійснено поштові відправлення.

Бібліографічна довідка:

ГНІЗДОВСЬКИЙ Яків Якович (27. 01. 1915, с. Пилипче, Борщівського району Тернопільщини – 08. 11. 1985, м. Нью-Йорк, США, перепохований у Львові) – графік, живописець, скульптор, есеїст, мистецтвознавець. Член Асоціації незалежних українських мистців (1936 – 1939), Об’єднання українських мистців Америки (1950 – 1985). Навчався у Львівській духовній семінарії, Львівській художньо-промисловій школі, Варшавській та Заґребській академіях мистецтв. Малюнки Гніздовського вміщували видання «Новий час», «Світ дитини», «Дзвіночок», «Наш приятель», «Комар». Переслідуваний польською владою за підозрою у приналежності до об’єднання «Юнацтво» при ОУН. 1936 Гніздовський одержав стипендію від митрополита Андрея Шептицького на мистецькі студії до Німеччини, але польський уряд не видав закордонного паспорта. Працював графіком-оформлювачем у львівських виданнях «Комар», «Новий час», «Світ дитини». На початку другої світової війни виїхав за кордон (Бухарест, Рим, Заґреб, Мюнхен). Оформляв видання, ілюстрував книги та журнали. Персональні виставки – у Мюнхені (1947), Парижі (1956 – 1958), Києві, Львові, Тернополі, Чернівцях, Івано-Франківську (усі – у 1990-их рр.). Від 1949 – проживав у США (м. Сент-Пол і Міннеаполіс, штат Міннесота). Працював у комерційному видавництві. Твори виставлялися у США, Канаді, Австралії, Японії, Індії, Китаї, Франції, Італії, Великій Британії та ін. країнах Європи; зберігаються у колекціях Бібліотекики Конгресу США (Вашинґтон), музеях образотворчого мистецва Бостону та Філадельфії, Нью-Йоркській публічній бібліотеці. Автор есе про образотворче мистецтво взагалі і українське зокрема. Автор портретів, пейзажів, картин, гравюр, натюрмортів, ікон,  екслібрисів, ілюстрацій, скульптур, гобеленів. Створив проект нової української абетки; виконав цикл ілюстрацій до ювілейного видання «Слово о полку Ігоревім» (Філадельфія, 1950), оформив поетичну збірку «Заморські вина» О. Веретенченка (Детройт, 1974) тощо. 1992 року в родинному селі відкрито музей Якову Гніздовському.

Виставка діятиме до 10 лютого 2020 року.

Надійний атрибут незалежності…

Lx71576510506F06

Упродовж останніх днів у музеї, зокрема, та в Тернополі загалом вперше експонується банерна виставка Українського інституту національної пам’яті «Українське військо: 1917–1921».

21 січня презентацію відвідали представники органів влади, пересічні бажаючі. Виступила завідувачка відділу нової та новітньої історії музею Любов Катеринюк, акцентуючи увагу на локальних тогочасних аспектах формування національної армії.

23 січня проєкт охарактеризував представник Українського інституту національної пам’яті Павло Попадин. Перед військовими, членами Спілки української молоді, українського козацтва, Національної гвардії, громадськості виступили працівники комунальної установи Тернопільської обласної ради «Музей національно-визвольної боротьби Тернопільщини», ін.

Щоденно наявні матеріали (19 «плакатів») зацікавлюють багатьох відвідувачів установи.

Довідка Українського інституту національної пам’яті.

Одним із найважливіших атрибутів державності, гарантом безпеки та свободи України є її Збройні сили. Сьогодні вони стримують ворога в Донецькій та Луганській областях, а також готові до виконання поставлених завдань скрізь, де в цьому виникне потреба.

Сто років тому значення власного війська для України було надзвичайно важливим, адже молодій державі з перших і до останніх днів існування доводилось боротися з агресією сусідів. У вирі боротьби формувалося військо Української революції 1917–1921 рр. Воно увібрало в себе національні традиції минулих епох, але при цьому постійно змінювалося, пристосовуючись до викликів сучасності.

Виставка «Українське військо: 1917–1921» розповідає про початки Українського війська та його організацію, легендарних командирів, роди військ, однострої та відзнаки, зброю, найвизначніші військові формації та бойові операції 1917-1921 років, вшанування пам’яті і відновлення мілітарних традицій нині.

Виставка діятиме до 5 лютого 2020 року.