НАПЕРЕДОДНІ 70-ЛІТТЯ…

Заходами родини, у музеї відкрито виставку фондових матеріалів «Пам’яті кетяг калиновий…» (на пошанування 70-річчя  народження Богдана Хаварівського – заслуженого працівника культури України).

Представлені документальні світлини засвідчують активну науково-культурну та публічно-громадську діяльність уродженця с. Гумниська на Теребовельщині.

«Через» наявні документи щодо діяльності Всеукраїнської правозахисної організації Меморіал імені Василя Стуса, обласний осередок якої впродовж тривалого часу очолював Богдан-Роман Хаварівський, «вимальовується» позиція краянина-патріота.

Вінцем пошанування постало видрукування об’ємистого видання «Усі ми будемо в архіві… Книга пам’яті про Богдана-Романа Хаварівського (1948 – 2016)».

Експозицію «довершують» вишитий рушник та «гарячий» кетяг калини…

ТЕРНОПІЛЬСЬКЕ ШВАРТУВАННЯ ФЛОТИЛІЇ…

Уродженець Тернопільщини, тепер – мешканець Волині, фанатично залюблений у морську стихію Володимир Ящук 30 серпня «відплив» у Славуту (Хмельниччина).

Упродовж кількох місяців у виставковій залі музею «фарватер споглядання» зацікавлював чисельних відвідувачів, особливо – дітлахів авторською колекцією: «Моделі вітрильників у пляшках» (понад 180 зразків).

Покидаючи «тернопільську гавань», автор подарував музеєві  мініатюру козацької чайки ХVІ століття…

Бажаємо талановитому реконструктору морських суден сім футів під кілем на подальші успішні експозиційні зустрічі…

РОЗКРИЛЛЯ СЛОВА ЛЮБОВІ

У день 85-річчя від народження Степана Будного – пам’яті талановитого поета-лірика у музеї відкрито виставку фондових матеріалів  «У променях згаслого сонця».

Представлені  документальні прижиттєві світлини (Степан Будний під час зустрічі з українським поетом Павлом Тичиною /1957 р./; Степан Будний під час зустрічі членів літературного об’єднання Тернопільщини з поетом Павлом Тичиною /Тернопіль, 1957 р./; Чернівецький державний університет /тепер – Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,  де у 1950-их роках навчався Степан Будний: 1960-ті роки/; Степан Будний біля будинку редакції районної газети «Червоні зорі» /Микулинецький район: 1950-ті роки/; пам’ятник на могилі Степана Будного /Струсів Теребовлянського району: 1980-ті роки, скульптор В. Голофаєв/), рукописи віршів («Кожна гілка дзвенить», «Слово до студентів світу», ін.), конспекти студентських років, авторські видання, збірники спогадів та присвят уродженцю Струсова на Теребовлянщині («Молодий нащадок Прометея», «Людина до сонця йшла» – пісні Миколи Чорного на слова Степана Будного), аналізи творчого доробку та страдницької долі краянина зацікавлюють відвідувачів.

Біографічна довідка:

Будний Степан Франкович – поет, учитель, журналіст.

Народився 23 серпня 1933 р. в с. Струсів, нині – Теребовлянського району. Рано залишився без батька. Закінчивши середню школу, Степан вступив до Чернівецького університету, навчався на філологічному факультеті. У студентські роки брав активну участь у літературних вечорах, публікував свої поетичні та прозові твори в університетській багатотиражці, обласній газеті «Радянська Буковина», у Тернопільському «Вільному житті».

Після закінчення навчання повернувся у рідний Струсів. Спочатку вчителював у Кровинківській семирічці. А згодом перейшов працювати у редакцію струсівської районної газети «Червоні зорі». Одночасно викладав українську мову і літературу у вечірній школі.

У березні 1958 р. в Тернополі відбувся вечір-зустріч з Павлом Тичиною. Тут Степан прочитав свій вірш «Звертання до Марічки» й отримав благословення від Поета.

Та жорстока доля надто мало виділила Степану Будному часу для життя, для радості й праці. Невиліковна хвороба прийшла несподівано Степан потрапив у Тернопільську обласну лікарню. Там, в онкодиспансері, він вступив у нерівний бій із страшною недугою. В безсонні ночі, у перервах між операціями створив більшу частину свого творчого доробку.

У часи тяжкої недуги поет звертався до Лесі Українки, вчився у неї мужності, нескореності, називав її своєю незрадливою учителькою.

Уже не хотіли слухатися руки, тільки чітко працював мозок. «Писати, писати до останнього подиху про народ, писати для народу».

Степан Будний помер 22 червня 1958 р. Похований у Струсові.

Посмертно видано книги Степана Будного «Людина до сонця йде» (1961), «Поезії» (1972), «Син землі» (1997).

У Тернополі його іменем названа обласна літературно-мистецька премія. Посмертно, у 1991 р. С. Будний був прийнятий у члени Спілки письменників України. У Струсові, на батьківщині поета, в середній школі, яка носить його ім’я, 26 жовтня 1991 р. відкрито музей.

Поетичний доробок Степана Будного не такий уже й великий, але без нього не можна уявити своєрідність української поезії кінця 50-х початку 60-х років XX століття. Він збагатив пашу лірику новою тематикою, новими жанрами й інтонаціями. Поет створив неповторний лік ліричною героя, яскраво виразив дух гуманізму, свободи, полі до життя, і в цьому сила його поезії. Виступав також з перекладами віршів, прозових творів, літературно-критичними статтями. Його твори перекладали білоруською, молдавською, польською російською та іншими мовами.

ВІДЛУННЯ ТАЛАНТУ

Пошановуючи 97-річчя від народження заслуженого працівника культури УРСР Василя Зуляка у Тернопільському обласному краєзнавчому музеї експонується виставка фондових матеріалів «Трембітала доля майбуття…».

Документальні світлини «ведуть» відвідувачів у минувшину: виконавці оркестру народних музичних інструментів (1956 р.); кобзи оркестрові конструкції майстра Василя Зуляка: дві великі й середня. (1960-70/?/ роки); листи письменника Максима Рильського до Василя Зуляка, керівника оркестру українських народних інструментів (1962 р.); Ярослав Кривецький  – робітник, ветеран праці Мельнице-Подільських експериментальних майстерень (1980 р.); народні музичні інструменти на виставці виробів Мельнице-Подільських експериментальних майстерень (1980 р.); народні музичні інструменти на виставці виробів Мельнице-Подільських експериментальних майстерень (1980 р.) тощо.

Концертну діяльність самодіяльного народного оркестру українських народних інструментів Мельнице-Подільського Будинку культури, очолюваного Василем Зуляком, засвідчують рідкісні афіші 1960-их років.

Представлену тематичну «бібліотеку» науково-популярних та академічних видань (історико-краєзнавчий збірник наукових праць «Літопис Борщівщини», «Тернопільський Енциклопедичний Словник», ін.) збагачує упорядкована Ю. Кройтором книжка «Василь Зуляк – людина і митець».

Подано також касету «Останній кольоровий фільм про батька».

«Мельницьким», вишитим у 1960-их роках, рушником-оберегом обрамлено живописний портрет Василя Зуляка,  намальований Євгеном Шпаком (2011).

Біографічна довідка:

ЗУЛЯК Василь Олександрович (19.08.1921, с. Гермаківка, нині Борщівського району Тернопільської області – 20.07.1992, смт Мельниця-Подільська Борщівського району Тернопільської області) – виконавець на народних інструментах, майстер із виготовлення, реставрації, реконструкції та вдосконалення українських народних музичних інструментів. Заслужений працівник культури УРСР (1966). Музичну освіту здобув приватно у місцевих скрипалів Якова Яреми та Гефнера. Грі на народних інструментах навчався у Андрія Маличка, майстерності з виготовлення музичних інструментів – у Григорія Каськуна. Був завідувачем клубу у Гермаківці (1939 – 1940); директором (1940 – 1941), художнім керівником (1948 – 1968) Будинку культури у Мельниці-Подільській, засновником, керівником і диригентом одного з перших повоєнних оркестрів українських народних інструментів, керівником майстерень з виготовлення українських народних інструментів при ньому. Оркестр значною мірою став прообразом для створення самодіяльних та професійних колективів такого типу в Україні. Водночас 1968 – 1982 – керівник організованих ним виробничих експериментальних майстерень Музичного товариства УРСР у Мельниці-Подільській. Наявність цих майстерень сприяла формуванню оркестрів та ансамблів українських народних інструментів у різних регіонах України у 60 – 80-их рр. ХХ ст. Зуляк удосконалював ті рідкісні українські народні інструменти, які б надавали звучанню оркестру найяскравішої національної тембрової колоритності. У різні роки реконструював і виготовив сопілки, концертні цимбали у 3-ох модифікаціях, ліру, козо-бас, волинку (козу), гуслі. Йому належить пріоритет у відродженні сурми та кобзи.

РЕАЛІЇ ЗАДУМАТИСЯ ЗМУШУЮТЬ…

DSC02561

Придонецька Авдіївка дотепер залишається напруженою зоною російської військової агресії на східних теренах України. Колишній захисник цілісності земель батьківщини Олесь Кромпляс оформив мандрівним фотопроектом особисту фотосесію   завваженого промислового регіону.

Відтак, 17 серпня у музеї відбулася презентація фотовиставки «PROMKA» за участю ветеранів війни в Афганістані, сьогоднішніх військових та добровільних оборонців, громадських активістів, пересічних зацікавлених.

Присутнім виповів державницьку позицію заступник голови Тернопільської обласної державної адміністрації Юрій Юрик.

Повірити у боєздатність силових структур та Збройних Сил України закликав голова Тернопільської обласної організації Спілки офіцерів України Олександр Варакута…

Проект експонуватиметься до 1 вересня.